Оксана Забужко звикла дивувати. Відколи одинадцять років тому вибухнула – не в останню чергу завдяки провокативній назві – її повість «Польові дослідження з українського сексу», академічний філософ-культуролог перетворилася на символічну постать, обличчя сучасної української прози, поезії, жіночого руху, рефлектуючої інтеліґенції... і таке інше. Її книжки перекладаються десятками іноземних мов, вона постійно представляє нашу країну на різних літературних форумах, а читачі тимчасом чекають давно обіцяного нового роману. Замість того Забужко щойно презентувала нове культурологічне дослідження «Notre Dame d’Ukraine. Українка в конфлікті міфологій». Судячи з перших реакцій, книжка обіцяє стати справжнім культурним бестселером, несподіваним і не менш провокативним з огляду на силу-силенну неортодоксальних ідей, що пропонує автор широкому загалові.
Філософ, науковець, перекладач, поетка і письменниця – усе це природно поєднується у творчому таланті Оксани Забужко. Як каже співрозмовниця “Новинаря”, з класикою вона покінчила. Має на увазі наукову трилогію, присвячену сучасній інтерпретації Тараса Шевченка, Івана Франка і Лесі Українки. Сьогодні, після успішного третього видання останньої книги, Забужко активно працює над закінченням роману “Музей покинутих предметів”. У його написанні авторці бракує історичного підґрунтя. Більшу частину часу займає дослідження архівів і реконструювання усної історії
Оксана Забужко, що називається, належить до важковаговиків сучасної української літератури. Видана нею минулого року монографія про Лесю Українку «Notre Dame d'Ukraine» стала однією з найгучніших подій книжкового року. Не доводиться сумніватися, що доля бестселеру очікує й щойно завершений письменницею роман «Музей покинутих секретів». Створюючи цю фреску, де переплетено історії кількох поколінь трьох родин, автор, за власним зізнанням, розкопала матеріалу, якого вистачило б на 15 дисертацій. Втім, Оксана Забужко встигає пильно спостерігати і за навколишнім життям, зокрема, літературним. Хоча й вважає, що структуроване воно в Україні поки що кепсько
Найвідоміша українська письменниця - про швидкоплинність буття, про щастя, яке не обов'язково має бути, і про любов, без якої нічого у світі неможливе.
Відповіді на запитання "Кого ви вважаєте найвідомішими жінками України?" особливо різноманітними не були б. Найперше, це Леся Українка - цей факт уже доведено опитуванням, згаданим Оксаною Забужко у першому розділі її нової книги "Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій". А другою, безперечно, назвали б саму пані Оксану - письменницю, дослідницю українського сексу та авторку життєпису Лесі Українки. Виходить якесь замкнене коло... в якому пропонуємо поблукати, долучившись до розмови з письменницею
Народилася 19 вересня 1960 р. у Луцьку. Говорить, що навіть не може згадати, коли почала писати. Потребу артикулювати відчуття відчула ще в «дописемному» віці. У два з чимось роки навчилася читати, і відтоді тісно пов’язана з друкованим словом. Вже в 4—5 років намагалася переповісти собі словами кожен прожитий день так, щоб вийшло «як у книжці». Перший вірш написала ще у 1965-му році, й з того часу постійно пише вірші (пані Оксана записує їх лише тоді, коли вони вже склалися в умі як цілісність, навіть у тому випадку, коли це довга поема). Певний період О.Забужко «прожила» з Сільвією Плат, яка допомогла їй усвідомити свою жіночу ідентичність. Любить раннього (чеськомовного) Мілана Кундеру. Нині захоплюється американкою Тоні Моррісон, лавреатом Нобелівської премії 1993 року. В Україні дуже шанувала Соломію Павличко і Юрія Шевельова. Попри прозу і есеїстику передусім вважає себе поетом
У поезії – обличчя жіноче: її можна торкнутися, відчути, любити і так ніколи й не зрозуміти, хто вона. Вона ж, поезія, є прекрасним зерцалом істини, віщункою, посланою невидимими світами, втіленням щастя, яке не всім дано. Під час розмови з українською поетесою Оксаною Забужко починаєш сумніватися: в наскільки матеріальному світі живеш, і взагалі, чи варто його уповні вміщати в душу. Після чотирьохгодинної бесіди з цією співрозмовницею раптом ловиш себе на думці, що тобі допомогли переступити через певну межу – ту, за якою життя стає містерією.
Нашу бесіду кілька разів перебивало теленчання: додзвонювалися журналісти, телебачення. І пані Оксана зі словами: "Зачекайте, зараз їх усіх пошлю" верталася до розмови. "Нещодавно моя книга "Сестро-сестро" вийшла в Чехії і там потрапила в список "книжок року", тож тепер я змушена давати інтерв'ю ще й чеським журналістам. Працювати на ЗМІ двох країн справді важко", - бідкалася Забужко. Та, як це часто трапляється із гранично відвертими на папері літераторами, у житті Оксана Забужко намагається приховати щирість за інтелектуальними вправами.