Оксана Забужко: Тим, хто вірить у такий міф, я нагадую старий анекдот: журналіст просить у відомого письменника розказати про свій денний розпорядок. І той починає перелічувати: "Встаю вранці, переглядаю свіжу пресу, відповідаю на листи шанувальників, потім їду на радіо, даю інтерв'ю, далі відбуваю презентацію свого твору, читаю лекцію в університеті, по обіді маю перемовини зі своїми літературними агентами, видавцями, далі - літературний клуб, зустріч із колегами-літераторами, нарешті, увечері - підписую книги своїм шанувальникам, маю заплановану зустріч із читачами та фуршет… " - А коли ж Ви пишете?" - дивується журналіст. - "Наступного дня!" - відповідає письменник. От власне цього "наступного дня" мені й бракує нині. Тому за місяць хочу знову кудись утекти. Можливо, повернуся до Альп, де була два місяці.

"Контекст": До вас у гості не заїжджав Юрій Андрухович? За нашими відомостями, він теж зимує в Альпах…

Оксана Забужко: Боюся, що він просто з Альп швейцарських приїде до Австрії - туди, де була я. Тобто, займе мою невистиглу кімнату. Житиме там місяць на запрошення тих же меценатів, що прихистили були й мене.

"Контекст": У клопотах та праці, мабуть, не встигли наробити святкової куті?..

Оксана Забужко: Кутя на свята у мене була… Але не свого приготування, а подарована родичами та друзями, тож мала до вибору. Я не дуже великий майстер кухонної справи і готую лишень під настрій. Можу зварити борщ, чому ні?.. Але коли мужчина робить це красивіше, художніше, елегантніше та смачніше, то чому мені не відступитися?.. У крайньому разі я можу виконати якість брудні кухонні роботи, скажімо, помити посуд… Узагалі, я вважаю, що чоловіки куховарять краще від жінок. В усіх традиційних кухнях, які я люблю, - від французької до в'єтнамської - шеф-кухарями є саме чоловіки. Вони роблять це артистичніше.

"Контекст": Тобто, Вам трапляються такі чоловіки, які куховарять краще від вас?

Оксана Забужко: (Сміється) Безперечно, тільки так. "Других не держим"…

"Контекст": В Альпах писалося легше?

Оксана Забужко: О, це дуже живописна місцевість у Австрії, над Дунаєм. Чарівний виноробний район. І серед пожовклих, але ще не облетілих у листопаді виноградників, біля підніжжя Альп, вдалині від усіх українських брудів я написала ще один розділ роману "Музей покинутих секретів". Це моя письменницька робота. Я, взагалі, дуже здивована, коли мені телефонують і просять дати коментар стосовно поточних політичних чи суспільних подій. Я питаю: "А до чого тут я?!" - "Так ви ж відома людина!" - кажуть мені. Невже це така професія - "відома людина"?.. Реально письменницька праця - це старий светр, подерті джинси… Ти сидиш, скоцюрбившись за столом, періодично п'єш каву, бігаєш по кімнаті й думаєш, що все не так, усе не вдається, по тисячі разів усе переписуєш. Оце основна частина життя, а не видимі, даруйте, "тіпа гламури" та виступи на ТБ.

"Контекст": Ви пишете "Музей покинутих секретів" уже п'ятий рік. Коли ж роман можна буде прочитати?..

Оксана Забужко: Мабуть, що вже восени, у листопаді, або до Форуму видавців у Львові. Це вирішуватиме мій видавець Леонід Фінкельштейн. Біда в тому, що він дуже довго випускає ще одну мою книжку "Notre Damm de Ukraine. Українка в конфлікті міфологій". Але думаю, нарешті в лютому цю книгу видадуть. Я писала її кілька років, вона має сімсот сторінок. Там ідеться про всю українську культуру. Я б сказала, що це пісумковий результат моїх багаторічних роздумів над українською культурою взагалі і над усіма її проблемами зокрема. Усе це "пішло" через Лесю Українку - одну з найбільших письменниць європейської літератури. В Україні її книг за 15 років ніхто не видавав. Більшість інтелігентних людей навіть не здогадується, скільки драм вона має у своєму доробку. Називають переважно лише "Лісову пісню" та "Бояриню". А крім них у Лесі Українки ще вісімнадять драм! Вони нікому не відомі! Про них ніхто не здогадуєтіься!.. Пишучи цю книгу, мені довелося закопуватися в докозацькі часи, в ту лицарську культуру, яку ми втратили, яка власне й зініціювала наш національний проект. Це глибока дурниця й категорична неправда - те, що ми селянська нація. Ми не селянська нація, а козацька. Ми воїни, ми кшатрії. У ХІХ столітті відбулася підміна проекту, плебеїзація, як казав Драгоманов. До речі, ви в курсі, що Леся взяла псевдонім Українка, бо її дядечко Драгоманов мав цей самий псевдонім?.. А Микола Драгоманов взяв цей псевдонім від іншого українця - Миколи Гоголя, який розписався в Карлсбаді саме так. Тобто, це дуже цікава спадковість.

"Контекст": Існує думка, що сімейно завантажена жінка не буде робити дурниць. А от сексуально незадоволена - пише книжки, займається громадською діяльністю...

Оксана Забужко: Тільки не кажіть такого у пристойному товаристві! Вважають так хіба недалекі люди.

Мені до нудоти набридло все, що відбувається в цьому туалетному десятилітті… знаєте, в ці роки з "двома нулями" посередині. Це повна втрата інтелігенції та інтелектуального прошарку. Молоді письменники говорять, що українська література починається з дев'яносто першого року. А що таке культура?.. Це вміння розставити все на свої полички. У цивілізованих людей є елементарне розсортування, ієрархізація. Скажімо, зараз багато молодих письменників потрапило б на Заході до розряду "молодіжної літератури". Дереш мав у Німеччині надзвичайно погану пресу, бо з подачі когось з української сторони його презентували там як "українського письменника". І статті виходили із заголовками: "Це ж юнацька література!" Звичайно, якби німецькому читачеві так і сказали з самого початку, то ніяких казусів не було б. Але твори Дереша були презентовані як серйозна література. Це й називається культурою: вміння відділяти мух від котлет. Так само не можна шпарити книги, підписавши контракт із видавництвом, як це зробив Сергій Жадан. Щороку видавати роман, перепрошую, - хай це робить Дашкова чи Донцова. Серйозний письменник гнати такі "шпалери" не повинен.

"Контекст": Але сам Тарас Прохасько заявив, що коли б йому запропонували подібний контракт, він би працював і писав книги…

Оксана Забужко: Ну, по-перше, Прохасько ледащо. Його треба копати. І я не певна, що підписання контракту пішло б йому на користь. Я пригадую, як він на термін закінчував книгу "З цього можна зробити кілька оповідань". І я була на нього дуже сердита. Найстисліша рецензія, яку я могла написати на цю книгу, звучала б так: "от і треба було зробити!" Там розкішні історії, приголомшливі сюжети… Та ледащо ти одне ходиш! Ну, холєра, найталановитіший український письменник! Сядь і зроби! Не просто виговори, що ось нате вам, а зроби тих кілька оповідань, які стануть літературою високого класу. А Прохасько має цей потенціал.

"Контекст": Ви починали в літературі з поезій. А зараз щось пишеться?

Оксана Забужко: Так, вірші приходять до мене. Але ці уривки треба опрацювати. На це немає часу. Вони так і лишаються сирим матеріалом, фрагментами. Дещо з нових віршів вийшло в збірці "Друга спроба" . Пишу вірші здебільшого для себе.

"Контекст": А можете зацитувати щось навмання?..

Оксана Забужко: Ну, будь ласка, ось найсвіжіше з моїх "альпійських ремінесценцій":

Ішла зима, і все гуло тепло,
І все висів в ночі той замок над Дунаєм,
Освітленим навстяж злотистим НЛО,
Що зветься Опівніч і все про тебе знає.
Збиралось на Різдво
Цинамоновий дух мішався із димком
Каштанових жаровень
І бідний Миколай розщіпував кожух
Й на всі заставки кляв
Усе це global warning…

Це шляхові нотатки, не призначені для публікації. Радіограми звідтам, з того "поетичного берега". Їх мені продовжують передавати, з роками це нікуди не зникло. Але всі сили й час, які могли б піти, аби зробити це літературою для читача, забирає проза. І мені цього шкода.

Петро Яценко