Вперше на українській сцені – постановка відомої повісті сучасної української письменниці Оксани Забужко «Казка про калинову сопілку». Автор сценічної версії та режисер – Людмила Скрипка – художній керівник Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської, добре відома за попередніми інсценізаціями: «Солодка Даруся» (2008), «Ольга» (2008), «Туга за майбутнім» (2009). Режисер втілює фольклорний мотив української казки про дідову дочку і бабину дочку. Саме ця казка і стала фундаментом для філософського oбґрунтування "жіночої трагедії Каїна і Авеля”, в якій визначальну роль відіграв шлюб сили зла з людською душею. Стосунки між сестрами Оленкою та Ганнусею, які поділені на "бабину дочку” і "дідову дочку”, автор подає як історію гріха.

Жорстока казка. Жорстока історія. Тут добро і зло, сльози і сміх – завжди поруч, як і в житті.

Незв... Читати далі »

Звернення інтелектуалів, політиків та громадських діячів України до парламентів, урядів і народів світу

Виникнення України як незалежної демократичної держави в 1991 році стало одним з основних результатів і водночас гарантій завершення глобального протистояння «Схід–Захід», двоподілу Європи та поширення ідеалів свободи й демократії у світі. Україна зробила вагомий внесок у світову та європейську безпеку своєю відмовою від ядерної зброї. При цьому Будапештський Меморандум 1994 року був закріплений відповідними гарантіями держав – членів Ради безпеки ООН. Цей документ поряд з процесами розширення Євросоюзу та Євроатлантичної системи колективної безпеки свого часу відіграв значну роль у зміцненні системи європейської безпеки.

Проте сьогодні важко не побачити недостатню дієздатність цих гарантій. Російське керівництво свідомо взяло курс на демонтаж чинної системи безпеки, ключовим напрямом якого стало прагнення підпорядкувати Україну виконанню геостратегічних інтересів Росії... Читати далі »

Історіє, суко,
ти знову хапаєш мене за горло,
ти знову витрушуєш з мене душу,
ти знов заганяєш мої думки
в чорний тунель нутряного крику:
«No passaran! Вони не пройдуть!» –
засипаючи решту овиду
сірим щебенем ранкових новин,
інтернет-курявою, як по бомбьожці,
знов закрашуєш світ у всього дві барви зі спектра:
офірною кров’ю – червоне,
і коричневе - брудом підлот…
І знов мене косять безсонні ночі,
як площу, по котрій проходить армія,
і знов я влізаю в танк,
простукую панцир, підрихтовую коліщатка,
підкручую слова петицій і апелів, щоб жодне не затнулось:
No passaran! Вони не пройдуть!..

Історіє, суко, будь ти проклята –
вони ж проходять, вони ж завжди проходять:
по трупах наших надій,
по золі згорілих ілюзій -
не так, то інак, не прямо, то боком, раком,
маневром, обходом захоплюють території
одну по одній, сунуть з розколин, щілин,
з увімкненого й вимкненого, з отворів і розеток,... Читати далі »

Cavalcando l’art’ier per un cammino
pensoso de l’andar che mi sgradia,
trovai Amore in mezzo de la via
in abbito leggier di peregrino.
.......................................................
Quando mi vide, mi chiamo per nome,
e disse: “Io vegno di lontana parte,
ov’era lo tuo cor per mio volere;
e recolo a servir novo piacere”.
Allora presi di lui sн gran parte,
ch’elli disparve, e non m’accorsi come.
Dante. Vita Nuova

1.
В перших рядках сповіщаю, милий: любов минула –
Мов, повагавшись, скотилася в лунку більярдна куля
(Вічнозелений газон потертого плюшу,
По якому гонить сліпий кийок круглі, ствердлі од страху душі).
Кожного ранку, замість гімнастики, лежачи в ліжку,
Вмикаю в уяві твої очі сіамської кішки,
Шляхетний профіль, роздвоєне підборіддя
(Мов копито! – як писала одна із мого поріддя), –
І, на довершення вправи, тебе висвітлюю голим.
Вислід – блискучий: зовсім не чую болю.

2.... Читати далі »