Про власні віршовані пророцтва
Ви ж розумієте, що в мене трохи інше сприйняття, бо я знаю ці тексти, але вони мене теж "порвали", як і весь зал. Я сиділа і ридала цілу годину, коли я слухала "Хлопчику, хлопчику", тому що воно сьогодні зовсім інакше сприймається. І я думала, наприклад, якою була самовпевненою дєвушкою, коли писала "Важливо - як буде. А буде - як я напишу" (вірш "А все-таки я вас любила..." - Ред.).
Це старі вірші, і пісні на них писалися до всіх цих подій, але всі вони сьогодні звучать по відкритій рані, тому й зал так реагує. А я сиджу з дещо іншим почуттям - відповідальності за оте слово, яке ти говориш, і не думаєш, як воно відлунить і як відрезонує. Знаєте, це таке відчуття...
Перечитайте "Касандру" Лесі Українки: "Ти думаєш, що правда родить мову? Я думаю, що мова родить правду". І ніколи не знаєш , чи ти написала і воно збулося, чи воно би все одно відбулося, навіть якби ти того
...
Читати далі »