...Оксана Забужко з власного досвіду знає, що у фразі про те, "як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш" щось таки є.

"По-різному бувало - а олів’є з телевізором востаннє були ще за часів СРСР!:-)" - відповідає вона на запитання про те, як вона зазвичай зустрічає Новий рік.

"Найбільше ж запам’яталось, як довелося зустрічати Новий рік двічі - раз на літаку через Атлантику, і вдруге, через кілька годин, - вже в Новому Світі. І, між іншим, той рік чітко розділився в мене на два абсолютно різні "періоди піврозпаду" - ніби два різні життя в себе вмістив! Так що поширений забобон - мовляв, "як зустрінеш, так і проведеш" - якісь, видно, підстави під собою таки має... ", - розповіла письменниця.

http://life.pravda.com.ua/wonderful/495a2b880f82d/

Для тих, хто не знає англійської: вона не каже цим озброєним бардадимам нічого особливого. Звичайні, притомні людські слова, які, напевне, трохи дивно звучать у розпалі бойових дій: "Відступіться! Чому ви це робите? Чому ви в них стріляєте? Ви що, не розумієте, що так не можна робити?" і т.д. Апеляція до здорового глузду, який у людини зі зброєю в руках, та ще й зарядженої мисливським азартом, зазвичай працює погано. Ось це й зветься – ненасильницький опір: апеляція до людського в людині.

Чому вони її послухали, чому зупинилися? Можна, звичайно, припустити, що свою роль відіграла її "американська англійська" (ця дівчина – студентка з Мічігану), і, говори вона те саме по-арабськи, реакція вояків була б, правдоподібно, цілком інакшою: її б автоматично ідентифікували як "противника", не як "третю сторону"... Все так. Але, придивившись до моторики цих солдатів, важко позбутися враження, ніби десь у глибині душі вони й самі відчувають, що роблять "щось не те". Що стріляти по колоні цивільних – справді не найпочесніше заняття для бійців регулярної армії. Що, попри всю дану їм владу сили, право – не на їхньому боці...

Ось поки ця здатність інтуїтивно-відрухово, до всякого розмислу розрізняти силу і право не затерлася в нас, гомо сапієнсах, остаточно, – доти у людства є надія: доти можна лишатись оптимістами й твердити, що не все ще так погано в цьому нашому, хоча ох і не найкращому, зі світів...
http://blogs.pravda.com.ua/authors/zabuzhko/4965eee08a80b/

— Погортала і відклала. Думаю, її творчість треба оцінювати лиш за критеріями шоу-бізнесу. Вона стрибає по сцені, знімається в порнусі, потім пише щось подібне. Підліткам таке подобається. Карпа знайшла свою аудиторію і ключ до неї. Не кожен письменник може цим похвалитися.
http://gazeta.ua/index.php?&id=282352

- Моє перше кохання прийшло у 8 років. "Об'єкт" був на 10 років старший і ходив до моєї мами на заняття з літератури - вона готувала його до вступних іспитів в університет. Щоразу, як він приходив, я норовила прослизнути в кімнату, де вони працювали, і вмоститись буцімто й собі над книжкою - насправді ловлячи кожне слово з розкалатаним серцем.

Нещасливих кохань, на моє переконання, не буває. А от драма - була: одного дня я довідалася, що в нього є дівчинка - ровесниця-однокласниця (мене закохані в мене однокласники на той час нітрохи не цікавили!). Уражена була доглибно, спершу навіть повірити не могла - як?! Я ж так із ним кокетувала, і він так мені всміхався, навіть кілька разів поважно зі мною розмовляв.

Гадаю, весь цей сюжет сам собою достатньо божевільний. Але на емоційному рівні беручи - то справді було перше кохання, без жартів!
http://life.pravda.com.ua/private/49955f19aab21/

Чимало знайшлося й журналістів, які прийшли на прес-конференцію авторки «Польових досліджень українського сексу» із запитаннями про літературу, інтелектуальну власність, згадали й про мовне питання.

Звичайно, не обійшли увагою найактуальнішу на сьогодні соціальну тему. "Нинішня криза. Вона в головах, чи в кишенях?" - поцікавилися журналісти. "В головах звичайно..." , - відповіла пані Забужко і уточнила - "Я думаю, ми всі розуміємо, в чиїх. У автомобілістів є таке поняття «козліть» на дорогах. Це коли хтось порушує правила, демонструючи, що він крутий, бо у нього крутая тачка, і він нахабно і цинічно порушує правила. Є така неписана етика, неписаний дорожний кодекс – того, хто «козліт» на дорозі, будь-який може наздогнати і побити йому пику. Ну так от, люди, які вдають, що цією країною правлять, вони нас усіх «козлять». Правила та закони вони пишуть для себе, і в результаті маємо те, що маємо, як сказав один з них. Звідси й криза".

http://culture.unian.net/ukr/detail/187273

- Підеш на вибори?

- Піду. І тобі раджу. Бо як не підем, то ці точно будуть останні...

(З підслуханої розмови)

ЦИТАТА ПЕРША. З мого інтерв"ю журналові "Корреспондент" (у наступному номері).

- Страна сейчас в предвыборной лихорадке, и, что хуже всего, мало кто верит, что после выборов ей станет лучше. Вы на это надеетесь?

Это с чего же вдруг нам должно стать лучше? "По щучьему веленью, по нашему хотенью"? В 1991-м мы перешли од советского криминального государства к национальному "огосударствленному криминалу", в 2004-м была попытка гражданского общества избавиться от этой раковой опухоли одной мощной "встряской" – Майданом, – но одной встряской такие болезни, увы, не лечатся, а к системному "лечению" страна оказалась неготова... А ныне эпоха власти криминала во всем постсоветском блоке неотвратимо приближается к своему историческому финалу – по той простой причине, что нельзя бесконечно грабить страну, ничего при этом не создавая, – и нам суждено наблюдать самое гнусное зрелище из всех возможных со времен упадка Римской империи – агонию криминала у власти. Это весьма драматичный период, и к нему надо быть готовым. Так что в ближайшем будущем может быть только хуже, вопрос – насколько именно.

- Ваш прогноз – какое будущее ожидает Украину – по крайней мере в ближайшие пять лет.

При "президенте Тимошенко" – несколько лет безумия и полный коллапс, при "президенте Януковиче" – несколько лет стагнации и медленное гниение.

ЦИТАТА ДРУГА – не моя: прислали лінк. Спасибі автору за цей пост – як на мене, це найпромовистіший Голос Громадянина, який у ці дні пролунав в українському інтернеті.

P.S. І я також голосуватиму за Ющенка – попри всі його прорахунки, хронічну вкраїнську неповороткість та невміння добирати кадри. З тієї ж самої причини голосуватиму, що й автор посту.

З тієї самої, що й у 2004-му: щоб ці вибори не стали останніми, на яких ми ще можемо вибирати. Щоб моя країна отримала фору в часі – шанс хай як болісно й трудно, раз у раз оступаючись і набиваючи гулі, розвиватися, все-таки, вільно і самостійно: не по команді безумних кремлівських карликів. Шанс їй іще трохи підрости, змужніти... І виростити нових політиків.

Це все, що я можу зробити для моєї країни 17 січня.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/zabuzhko/4b4ddd842787a/

Додано (25.07.2018, 16:07)
---------------------------------------------
Вот как