Дослідження Забужко вирізняється серед літературознавчих студій глибинним проникненням в епоху українського відродження в ХІХ ст., в осмисленням міфу Лесі Українки... Для пересічного читача текст – складний. Читати його тому, хто не володіє глибокими знаннями з філософії, культурології, історії релігії, особливо періоду раннього християнства, літературознавства, - кропітка праця. Дослідниця відкриває та розтлумачує езотерику “трудновчитних” драматичних поем Лесі Українки.
Оксана Забужко спростовує позиціювання в українській літературі Лесі Українки як «Великої Хворої». У шкільних підручниках з української літератури багато уваги приділено фізичним стражданням письменниці і несправедливо мало відведено аналізу творчості. Автор вважає, що необхідно рішуче відокремити у свідомості критиків і читачів її творчість від хвороби. Духовно Леся Українка - одна із найздоровіших постатей в українській культурній історії.
Творчість Лесі Українки залишається не до кінця розкритою. Донині не маємо повного зібрання творів поетеси - без купюр радянського періоду. Тоді було вилучено низку творів, зокрема драму “Бояриня”, частину текстів із листування. Не вийшло жодного тому із запланованої Інститутом літератури НАН України 16-томної збірки творів письменниці. Досі не написано суспільно значущої біографії Лесі Українки.

Спадкова аристократка і європейка

Велику увагу в своєму дослідженні Оксана Забужко зосереджує на українсько-шляхетській культурі, що була невід’ємною частиною європейської культури. Вона стала основою для національного відродження у ХІХ ст. Незважаючи на те, що російська влада жорстоко переслідувала прояви українського сепаратизму, у підневільній Україні проводилася систематична робота з навернення українців до українства, усвідомлення національної “тожсамості”. Завдяки інтелігенції відкривалися українські приватні школи, проводилися етнографічні експедиції, доброчинні концерти, укладалися словники. Провідна роль у цій справі належить родині Косачів, довкола якої концентрувався антиколоніальний опір.
Предки Лесі Українки як по лінії матері – Драгоманови, так і по лінії батька – Косачі були носіями духовного аристократизму. Вплив на світогляд письменниці мав її рідний дядько - видатний український мислитель Михайло Драгоманов. Саме від нього письменниця запозичила свій псевдонім “Українка” (свої праці за кордоном Драгоманов підписував: «Українець»). Доленосною для України жінкою була мати Лесі Українки – Олена Пчілка. Оксана Забужко називає її жінкою-епохою, яка була одержима українською національною ідеєю. Донині належним чином неоцінена її діяльність.
Українська інтелігенція косачівського кола була найдемократичнішою за всю вітчизняну історію. Сповідувала принцип загального права, у центрі уваги ставила конкретну людину, а не абстрактний народ, а також культ праці - як священний обов’язок. Родина Косачів складалася із нащадків козацької шляхти і в своїх діях керувалася шляхетсько-лицарським кодексом служіння і посвяти з наголосом на рівності та свободі. Духовна атмосфера родини, в якій зростала Леся Українка, формувала її лицарське світовідчуття і світосприйняття.
Леся Українка - правдива аристократка, духовна європейка. Усе життя дотримувалася чеснот лицарського ордену - честі, любові та вірності. Ритуал посвяти пройшла ще в дитинстві і мала релігійне ставлення до обітниці. Норми її повсякденної шляхетної поведінки: самовладання, повна закритість для сторонніх людей і впродовж життя майже військово-орденська дисципліна. Вищою красою для письменниці була краса жертовності: терновий вінок був завжди кращий, ніж корона, завжди величніший путь на Голгофу, ніж тріумфальний хід. Щоб зрозуміти письменницю, треба вміти уявити Сізіфа щасливим.
Леся Українка – Велика Єретичка, сповідувала гностичну єресь (гностики вважали Ісуса Христа сином людським) і поклонялася Святому Духові. Була великою противницею московського православ’я.

«Лісова пісня» – українська версія легенди про Грааль

Основа творів Лесі Українки - давні епохи, неволі, революції... У них - великий інтерес до єресей як альтернативі християнству. Часто персонажі творів сповідують ті духовні цінності, за якими жила письменниця.
Драматична поема “Одержима”, за визначенням Оксани Забужко, засвідчила, що в українській літературі народився класик. Сюжет поеми - із історії раннього християнства – є апокрифічним Євангелієм від Міріам (жіночою версією Ісуса Христа). Духовні витоки “Одержимої” – екстремальне переживання письменницею смерті близької людини, бунт проти смерті. Леся Українка написала поему за одну ніч 1901 року - після мінської трагедії, коли помер від сухот її близький друг Сергій Мержинський, якого вона два місяці рятувала від самотньої смерті. У біографіях Лесі Українки багато уваги приділено їхнім стосункам. Оксана Забужко спростовує думку, що письменниця була нелюбимою. Їх єднала “дивна дружба” – глибинне творче спілкування, при якому можливе справжнє кохання. Леся Українка була, на диво, чарівною, по-неземному тендітною, хоча й називали її “негарною”.
Оксана Забужко не обминула увагою і теми стосунків Лесі Українки з Ольгою Кобилянською – вона спростовує закид щодо їхнього інтимного зв’язку. Листування письменниць, де вживаються ласкаві імена, хоча завжди є звертання на “Ви”, - свідчення духовного посестринства.
Оксана Забужко акцентує увагу на шлюбі Лесі Українки і Климента Квітки. За соціальним статусом це був нерівний шлюб. Генеральська дочка вийшла заміж за бідного чиновника, молодшого від неї майже на 9 років. Климент Квітка, самовіддано закоханий у письменницю впродовж багатьох років, був вірним пажем “королеви”. У 1907 році вони взяли церковний шлюб. Косачі противилися цьому. І шлюб таки став катастрофою у житті Лесі Українки, бо приніс їй фінансовий крах, що звів її в могилу. Любов для Лесі Українки була безупинною і беззастережною віддачею. Вона сприяла розкриттю здібностей Квітки, який в майбутньому став видатним музикологом. Організовувала етнографічні експедиції, видавала його музикознавчі розвідки. То була жертовна любов. Про неї йдеться у драматичній поемі “Руфін і Прісцілла”.
“Руфін і Прісцілла” відтворює події, що розвивалися у 80 роках ІІ ст. нашої ери, в епоху внутріцерковної боротьби, коли відбувалося формування церкви як со- ціального інституту. В епоху вірувань, ідей і пристрастей Леся Українка точно розпізнала роль жінок – мироносиць (образ Прісцілли) для розбудови християнської церкви. У поемі римського громадянина Руфіна і християнки Прісцілли єднає любов “ідеального подружжя”. Прісцілла відкидає віру заради любові.
“Камінний господар” – духовний заповіт Лесі Українки, найзагадковіший з її творів. Це - драма конфлікту цінностей: свободі, що ґрунтується на моральній основі, і свавіллі – результаті пристрастей. Це пам’ятник лицарській культурі, прощанню з лицарством. Забужко вважає, що цією драмою Леся Українка підняла українську літературу на світовий рівень.
“Лісова пісня” - гностична містерія, смисл якої перетворення духа в душу. З погляду християнської релігії – це стовідсоткова єресь: душу людині дає Бог. Мавка зберігає істинно релігійну вірність недосяжній божественній любові. Її кохання свого роду хресна дорога. Оксана Забужко стверджує, що “Лісова пісня” - українська версія легенди про Грааль.

http://www.fact.kiev.ua/articles/article_94/

Написати про Лесю Українку Забужко колись обіцяла літературознавцеві та перекладачеві Соломії Павличко, яка померла 1999-го.

— Хочу відкрити білі плями з життя Лесі Українки, — пояснює письменниця. — Її стосунки з чоловіком Климентом Квіткою, молодшим від неї на десять років. Це ж Леся зробила з Квітки найвидатнішого фольклориста ХХ століття! Цікаво читати їхнє листування і спогади Климента про Лесю. Відвдовувавши понад чверть століття, він на старості одружився зі своєю аспіранткою. Повіз її на могилу до Лесі Українки й, помовчавши 15 хвилин, сказав: ”Леся дала згоду на наш шлюб, але щасливими ми не будемо”. З таких історій у нормальних країнах пишуть книги, знімають фільми. Це вивчають у школах.

Забужко каже, що її дістало варварство нашого суспільства.

— У моєму оповіданні ”Інопланетянка” багато цитат, паралелей із Лесиною драмою ”Касандра”. Чеська перекладачка, працюючи над цим оповіданням, приїхала до Києва купити книжку Лесі Українки. Щоб розуміти, про що йдеться. І була шокована, бо в книгарнях жодної книжки Лесі Українки не було.
http://www.gpu.ua/index.php?&id=150663&eid=311

http://www.fact.kiev.ua/events/event_7/

– Нам багато в чому не пощастило, але ідучи за Лесею Українкою, як Данте за Беатріче, за її текстами при вдумливому читанні ще можна відновити багато цікавих речей, які нібито були втрачені. Ну, для інтриги скажу, що, наприклад, «Лісова пісня» – це українська версія легенди про Ґрааль, це гностичний текст.

У.Т.: Дякуючи Дену Брауну і його «Коду да Вінчі», тепер українцям не треба пояснювати, хто такі ґностики і що таке Святий Ґрааль.

– Ой, пóшло, поручик!

У.Т.: Але, даруйте, щось не второпаю, де Україна, а де ті катари, альбіґойці, тамплієри – чи не задалеко?

– Європейські ґностики походять від болгарської секти богумілів, а від Болгарії до України, погодьтеся, ближче, ніж до південної Франції. І середньовічні українські апокрифи досить прозоро демонструють ці впливи. Але це ще один, окремий захопливий сюжет, і він потребує окремої розмови.

http://www.ut.net.ua/art/166/0/564/