У книжці йдеться про ще не «комп’ютерне», але повністю автоматизоване, врегульоване суспільство, кожен член якого має стати повноцінним членом Цивілізації — пройти Ритуал, виконавши нормативи вбивства. Інакше кажучи, Забужко відсилає нас до Книги Буття в Біблії, в четвертому розділі якої йдеться про Каїна та Авеля. Але в Забужко не Каїн, а Авель вбиває свого брата, після чого дістає ім’я вбитого...

Та якщо «Книга буття» — це пошук людиною життєвих цінностей, орієнтирів, зрештою, власної «людськості», то повість «Інопланетянка» — це самоідентифікація і самореалізація людини. Символічним є те, що в «Книзі буття» чоловік бореться за своє власне, не нав’язане суспільством життя, натомість жінка-інопланетянка шукає в житті певний сенс. Якщо для Авеля з «Книги буття» мистецтво — це чинник, що визначає людину як іще «живу», то для Ради-інопланетянки мистецтво — це спосіб життя та засіб самовираження.

І саме мистецтво рятує її від іншого світу, «третього ступеня свободи», куди так запопадливо запрошує її Посланець. Рада відмовляється, бо після відвідин нового виміру обов’язково мусить потрапити на Землю, аби «написати про побачене». Таким чином, народившись інопланетянкою, Рада не погоджується на демонічні спокуси полишити нерідну й не зрозумілу їй планету, яка ніколи не мала її за свою. Вона залишається, відчуваючи в собі можливість чинити вплив як митець. Цією «біблійною» жертвою головна героїня приймає естафету в невдачливого Авеля, доводить гру до логічного кінця, і коло нарешті замикається.
http://www.dt.ua/3000/3680/64970/