Оксана Забужко «Let my people go: 15 текстів про українську революцію»
(К.: «Факт», 2005 р.)
«Цілу осінь 2004-го мені невідчепно крутився в пам’яті, як на старій „заскоченій“ платівці, грозовий — аж приском по шкірі — мотив старого негритянського спірічуелсу, „Let My People Go“. Ще Мойсеєва просьба, біблійна, хтозна-скільки разів ізвідтоді повторювана всіма мовами світу: виведи мій народ».— Оксана Забужко, Мохакар, Іспанія, 24 жовтня 2005 р.
Нова книга Оксани Забужко — це своєрідна спроба заповнити ту інформаційну порожнечу, той історично-культурний вакуум, в якому Україна знаходилася багато років і з якого, на жаль, не вийшла до сьогодні. Соромно зізнаватися, що іноземні ЗМІ проявляли більшу зацікавленість до подій Помаранчевої революції як до „народження нації“, аніж українські, що писали про „сцену на Майдані“. Слова однієї молодої американки, сказані О. Забужко в дні Майдану: «Я побачила, що таке історія. Нам говорили про 11 вересня, що це історія, і той день справді багато змінив у нашому житті, але я тільки тут, у Києві побачила — ні, історія — це зовсім інше. Це — як одночасний вибух багатьох-багатьох довго накопичуваних тенденцій. Як невидимий газ, що тече по трубах, — і треба тільки іскри, щоб його присутність враз зробилась видимою, і всі ліхтарі спалахнули».

Восени 2004-го Оксана Забужко виступала свого роду «фронтовим кореспондентом» — намагалася всьому світові пояснити — через інтерв’ю, листи друзям-письменникам, видавцям, журналістам, громадським діячам, — що ж відбувається в Україні, що ж це за «демократична країна», де раптом, на початку ХХІ століття, виявляється, ще є потреба доводити, що народ є джерелом влади й тільки народ, що він має право на незалежне волевиявлення, що він є єдиним і неподільним за місцем проживання або мовними вподобаннями.
О. Забужко:«Ця книжка — не персональна письменницька „хроніка революції“, хоча деякі, незнані українському читачеві, інформаційні штрихи до загального тої революції портрета вона, сподіваюсь, і додасть. Але насамперед це спроба відповісти на головне питання, яке мене тоді мучило, — як водночас ПРОЖИВАТИ історію і ПИСАТИ про неї. Як, перебуваючи «всередині» неї, добувати з неї СМИСЛ — той, котрий зрештою й відкладається в арсеналі культурної пам’яти народу».

Книга має 3 розділи: «Ukrainians scream — крик України» («Лист із Києва після „ночі довгих ножів“», інтерв’ю «IL MANIFESTO» (Італія), «Wall Street Journal Europe», «Spiegel Online Internatinal», «Suddeutsche Zeitung», «NRS Handelsblad», «Новая газета»), «У пошуках наративу» (інтерв’ю УНІАНу, Українському літературному порталу, виступ на семінарі Фундації Фулбрайта, Виступ на Першому Всесвітньому Фестивалі Письменників, «Expressen»), «Ми були градом божим...» (із щоденникових записів та оповідання).

http://maidan.org.ua/static/mai/1133275070.html