Пряма мова

Юлія

Дата: П`ятниця, 14.01.2011, 20:20 | Повідомлення # 1

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

Оксана Забужко про "Записки..." Ліни Костенко
— Хвиля розчарувань, негативних відгуків і навіть ядучих вправлянь довкола цього роману, яка пішла в інтернеті, на моє глибоке переконання, – вина видавця, Івана Малковича, який не зовсім точно цю книгу спозиціонував. Насправді це дуже драматичний документ доби, що відчувається навіть при побіжному перегляді.
Там є елемент людської щирості. Це діалог матері з сином. Цей 35-літний програміст, над яким так бурхливо потішається публіка, — син письменниці, випускник механіко-математичного факультету Київського університету, який невдовзі по закінченні навчання емігрував з України і змінив громадянство.
Це спроба матері повернути собі сина, поселити його в Україні і побачити її його очима. Там є один момент, який навіть при гортанні вразив: герой говорить про свого 10-літнього сина розчаровано: мовляв, і Боббі Менсоном захоплюється, і пісні не ті співає, і, як висновок, - «не забезпечив я еволюції, не забезпечив». Ну звичайно ж, це говорить не 35-літній батько про 10-літнього сина… Коли я це побачила, воно мені тенькнуло, і я книгу закрила. Просто обпекло. Я подумала: давайте все-таки жити так, щоб наші батьки ніколи не змогли про нас так сказати.
Якщо бачити цей момент людський, не буде претензій до автора. Це драматичний документ. І в цьому сенсі це велика мужність 80-літньої письменниці, якщо вона захотіла з читачами цим поділитися.
http://bdzholi.livejournal.com/68002.html

Юлія

Дата: П`ятниця, 11.03.2011, 09:42 | Повідомлення # 2

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

Забужко аплодує вчинку Шкляра
«Стосовно сюжету із Василем Шклярем, то мені страшенно сподобалося, як він елегантно вийшов із цієї політичної провокації… Тепер книжка здобула масовий розголос, із чим я вітаю Василя Шкляра, що називається, аплодую стоячи, і дуже сподіваюся, що ми матимемо повноцінний український бестселер», — заявила вона, коментуючи скандальну ситуацію навколо присудження Шевченківської премії В.Шкляру.
http://www.dt.ua/online/articles/77120#article

Юлія

Дата: Середа, 16.11.2011, 23:27 | Повідомлення # 3

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

Про Катерину Білокур
– Катерина Білокур мучить мене вже давно. Уперше побачила її картини 15річною, – говорить письменниця. – Шкода, що вони досі в музеї декоративноприкладного мистецтва. Це не декоративноприкладне і не наїв. Її натюрморти – не "морти", бо вона писала живі квіти. Хоча критики дорікали, що квіти з однієї картини цвітуть у різні сезони. Але вона малювала ефірними душами квітів, показувала райські сади. У раю це можливо.

Її листи мають схожу риторику з російською поетесою Мариною Цвєтаєвою. Та себе називає "пленный лев", тоді як Білокур пише: "Усе життя кидалася, як тигра у клітці". Це була абсолютно обдарована людина – як Мікеланджело. Мене вбиває, коли її називають простою селянською жінкою. Не змогла отримати освіту, хоча їздила вступати в художній і театральний технікуми. Якби Білокур тоді вдалося вирватися із селянок у радянські студентки, згодом додалося б ще одне ім'я в розстрільних списках. Розстрілювали саме таких.
http://gazeta.ua/article....6

Юлія

Дата: Неділя, 22.01.2012, 21:50 | Повідомлення # 4

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

Оксана Забужко про Ф.Достоєвського
- Достоєвський як людина, як автор своїх романів не є тією людиною, з якою хочеться бути в одному товаристві. Він дійсно поет хворобливих пристрастей. Він бездоганний діагност соціопатій і найтемніших закапелків людського духа, якого абсолютно треба знати й прочитати. Але якого ніколи не хочеться перечитувати. Достоєвський для кожного письменника є великою школою тієї самої душевної патанатомії.

- На Ваш погляд, що шукають герої Достоєвського, в чому знаходять порятунок?

- Усі його герої в сумі це сам Достоєвський. Тому що для того, щоб написати галерею персонажів, письменник мусить принаймні співпереживати і емпатично почуватися хоча б частково кожним із них. Себто в самому Достоєвському був і Мітя, і Альоша, й Іван Карамазов, був і Смердяков… Сам Достоєвський якраз і боровся з усіма цими темними демонами, яких він випускав на сторінки своїх творів. Боровся тим, що про них писав, виписував їх. З жіночими образами складніше. У нього їх всього три – жіночі типи, які він знав, і які йшли з роману в роман.

- Коли ви відкрили для себе Достоєвського?

- В 26 років – "Бєси". Звичайно, все почалось раніше. Тобто, зрозуміло, що в підлітковому віці я читала і "Злочин і кару", і "Братів Карамазових". І останніх я вважаю "маст рідом" (англ.. mustread– обов"язково до прочитання) більше ніж "Бєси", але "Бєси" мене вразили саме тією соціологічною видющістю, яка в принципі сьогодні найактуальніша. І не тільки для батьківщини Достоєвського, але й для всіх хворих суспільств. Соціологія й анатомія підпадання цілого соціуму під владу зла. Це абсолютно геніально зроблено, це геніально показано, геніально структуровано. Сучасники цього не впізнали, не побачили і не зрозуміли. Це стало видно тільки тоді, коли це справдилося. І коли справді "бєси", ця нечаївщина уже у вигляді більшовицької партії заволоділа Росією й половиною світу.

- Як Ви гадаєте, за що Достоєвського любили жінки? Він був невисокого росту, не надто красивий…

- Думаю, це деяке перебільшення. Достоєвський не належить до улюбленців жінок, до тих самих бонвіванів і амантів класичного типу. Ні в якому разі. Не тільки як письменник, але й як жінка я б ніколи не скласифікувала Достоєвського як людину, яку любили жінки. Він не був ані душечка, ані зайчик, ані лапочка, і не мав він того самого донжуанського чи казановського, радше зачарування жінкою як такою. І це є найбільш притягальним для жінок, це завжди жінки чують в чоловікові. Є певний тип жінок, який тягнеться на силу в мужчині, не розрізняючи, чи ця сила зі знаком плюс, чи зі знаком мінус. А Достоєвський був таким от ходячим вулканом отієї сили, яка могла прорватися хоч епілепсією, хоч геніальним твором. І завжди знаходяться жінки, які саме таку силу цінують і до неї тягнуться. Ну не так багато їх було коло нього.
http://kp.ua/daily/130112/319762/

Юлія

Дата: П`ятниця, 07.09.2012, 09:47 | Повідомлення # 5

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

1. Чим відрізняється життя від літератури?
Яке чудове запитання! Якраз цій темі повністю присвячено мою нову книжку «З мапи книг і людей», яку презентуватиму на Форумі. Відповідь займає 380 сторінок, але, боюся, ще не остаточна… smile

2. Нащо існують літературні фестивалі?
Для спілкування.

3. У чому сенс для українського літератора приїжджати на Форум видавців у Львові?
Взагалі-то це зазвичай вимога видавця, якщо Ви не в курсі:) Вважається, що, коли вже видав книжку, то треба її особисто презентувати, і національні книжкові ярмарки є для цього найкращою нагодою. Чи так воно насправді, чи ні – то вже не нашого авторського ума діло: як кажуть наші північні сусіди, «нам бы день продержаться, да ночь простоять!».

4. Чи берете Ви автографи, зокрема на книжках? Чиї автографи у Вас є? Як самі почуваєтеся під час автограф-сесії?

Не беру, але автографів од знайомих письменників, звісно ж, трохи маю. Найкоротший і найнаснажливіший – від Шеймаса Гіні на його збірці «The Sprint Level»: «Oksana, keep on going!» Стараюся так і робити. А автограф-сесії – це просто такий вид спорту, на кшталт важкої атлетики, і пора вже в ньому проводити свої Олімпійські ігри. Я, наприклад, можу похвалитися, що при правильній технічній організації процесу «розвантажую» чергу на 200 душ в середньому за 75 хв,- але, думаю, це ще не межа можливостей письменницького організму…

5. Найцікавіша пригода, яка з Вами трапилася на Форумі.
Було кілька містичних зустрічей, пов’язаних із «Музеєм покинутих секретів», але чи їх приписувати Форуму, чи магії Львова, - не знаю, тому краще промовчу.

yuliya261280

Дата: П`ятниця, 08.02.2013, 13:42 | Повідомлення # 6

Рядовий

Група: Користувачі

Повідомлень: 1

Репутація: 0

Статус: Offline

http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/zabuzhko/a97972

Юлія

Дата: Неділя, 25.08.2013, 17:22 | Повідомлення # 7

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

– Мої зимові свята – це Київ кінця 1960-х – початку 1970-х: короткий бурхливий сплеск товариського життя, що позначився й на дітях (згодом, після арештів 1972-73 рр., усе надовго завмерло, як у царстві Снігової королеви). А ті зими – сніжні й морозні, як нинішня, з казковими заметами-мурами на тротуарах обабіч вузенької розчищеної стежки, – ще запам’яталися суцільним карнавалом: ялинка в школі, ялинка-квартирник «у Дворків» («підпільна», з «гуканням Мороза» і дорослими колядниками!), ще якісь «дорослі» ялинки-вечірки, де мама у вечірній сукні співала зі сцени романси під фортепіано (вдома вона вчила мене співати з нею на два голоси «Нова радість стала» і «У Вифлеємі», але таким номером можна було похвалитися тільки у Дворків, і в цьому поєднанні «відкритого» й «підпільного» теж була заворожлива для дитини карнавальність, – ніби дорослі теж гралися в якусь свою гру, і захопливо було до неї долучитись!).На ту пору, під 1970-й, припав мій «театральний дебют», драматургічний і режисерський одночасно: я написала «п’єсу в двох діях» (так!), що називалась «У Новорічну ніч», і разом з однокласниками звитяжно довела її до «прем’єри» на шкільній сцені, – дорослі спохопилися, коли «сюрприз» уже був готовий, і, на превелику нашу втіху, забезпечили нас костюмами й декораціями, з чим третьоклашки самотужки, звісно, не впоралися б. Очевидно, звідти й походить мій «календарний рефлекс» – всупереч преференціям нашого видавничого ринку, презентувати нові книжки саме «під Новий Рік», принаймні під круглі дати: так презентувались «Хроніки від Фортінбраса» – на Новий 2000-й, і «Музей покинутих секретів» – на Новий 2010-й. Для мене це найкращий спосіб повернути собі ту дитячу атмосферу радості, пережитої в гурті однодумців і спільників, – атмосферу, яку, зрештою, й має на увазі наше традиційне народне побажання: веселих свят!
http://vsiknygy.net.ua/interview/24637/

Юлія

Дата: Вівторок, 17.06.2014, 12:10 | Повідомлення # 8

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

Відповідь ж-лу "НОВОЕ ВРЕМЯ"
Питання тижня: Якого покарання заслуговує Віктор Янукович?

- Ну, давайте все-таки бавитися в правову державу - насамперед він заслуговує суду! І такий суд конче потрібен не тільки Україні, а й цілому світові, бо ніхто краще од Януковича не міг би розповісти в Гаазі всю правду про події 30.11.2013 - 20.02.2014.
Показати повністю.. Оце був би, без перебільшення, процес століття – з шансами плавно перерости в реальний «Нюрнберг» над путінською імперією, цією «раковою пухлиною» сучасної цивілізації… Але, боюсь, саме тому Януковича в Гаазі ми ніколи не побачимо, і взагалі навряд чи ще десь побачимо «на живо»: з якого б то дива ФСБ випускати з рук такого свідка? Так що реалістичніше оцінювати зараз його можливу кару в категоріях екзистенційної, «кармічної» відповідальности.

І отут якраз вимальовується напрочуд цікавий сюжет. Напевно, всі, хто минулої осени стежив по РосТБ за підготовкою до нинішнього "принуждения Украины к русскомирной интеграции", запам'ятали, як на початку листопада, коли Янукович мав зустріч із Путіним, а всі ми чекали на підписання славнозвісної Асоціації, М.Лєонтьєв-"Однако" просто з екрана пригрозив був Януковичу за зраду «православно-славянского дела» та перехід до «Гейропи» долею іншого, мовляв, «зрадника» - Зорана Джинджича, - навіть кадри з тілом тамтого після снайперського пострілу показав... За кілька днів потому Янукович і "змінив курс" на 180’– слід розуміти, тупо продавши Путінові Україну в обмін на недоторканність і суверенність власної шкури й власних маєтків. Мабуть, йому, в межах його системи цінностей, здавалося, що це вигідна угода – а Президентська присяга, складена на Пересопницькому Євангелії, то така сама «формальність», як і регулярно ґвалтована нашим політикумом Конституція… Так ось, тепер, коли цей «в’язень замку Іф» повністю, з шкурою й маєтками, зданий на волю своїх кремлівських наглядачів, які от-от самі почнуть «замітати сліди» по провальній операції, саме час перефразувати відомий афоризм Черчілля про вибір між ганьбою і війною: президент України, який між зрадою Присязі й снайперською кулею вибирає зраду, врешті-решт отримає – і зраду, й кулю.

І ось така розв’язка (а я майже впевнена, що до неї йде!) буде найбільш логічною, справедливою, композиційно елеґантною (історія любить композиційно елеґантні сюжети!) – і, сподіваюсь, послужить для всіх наступних наших «держателів гетьманської булави» незгіршим уроком, ніж свого часу для британських монархів - доля Карла І.

Юлія

Дата: Неділя, 22.06.2014, 10:01 | Повідомлення # 9

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

Нарешті зрозуміла, кого мені так невідступно нагадує Надя Савченко - ось це обличчя: [color=#0066cc]http://uk.wikipedia.org/wiki....]
І, так, Олена Степанів теж була в російському полоні...
Таке враження, що після "ста років самотности" історія справді повертає Україну на те саме місце - з тими самими сюжетами. З тими самими персонажами. І навіть із тими самими обличчя...ми - щоб цим разом ми вже точно не помилилися.
Молимось за воїна Надію.

Юлія

Дата: Понеділок, 23.06.2014, 10:38 | Повідомлення # 10

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

Інтерв'ю Далі Грибаускайте німецькому Фокусу, де вона порівнює Путіна з Гітлером і Сталіним, - моя маленька персональна перемога.))
Коли 8 травня я вперше в Німеччині публічно зробила таке порівняння - на берлінській конференції "Європа: Мрія і дійсність", - то злякана модераторка мене перебила на півслові, синхронщики замовкли, а Ф.В.Штанймайєр утік, не дочекавшись початку дискусії: вимовляти таке вголос було тоді ще в Німеччині недопустимо, і преса про цей "неловкий момент"... теж не написала - обійшла мовчанкою.
Сьогодні таке порівняння вже обговорюється в офіційному інтерв'ю президента країни - члена ЄС на сторінках поважного видання. Прогрес є!
На наших очах міняється дискурс. Важко, зі скрипом, - але все-таки швидше, ніж можна було сподіватися.
Мораль: говоріть правду завжди, коли є така можливість, - це єдиний спосіб ніколи не пошкодувати за сказаним)).

Юлія

Дата: Четвер, 26.06.2014, 15:18 | Повідомлення # 11

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

УРОКИ КЕНҐІРУ
Сьогодні - 60 років Кенґірського повстання. Дата, яка має бути внесена в усі календарі, в усі підручники.

Так, повстання придушили. Наших дівчат, які, вдягнувши вишиванки, взялись за руки й загородили дорогу прибулим військам, - почавили танками. ("Ну і чєво ви добілісь?" - напевно, так само, як нині, гигикали вохри-вертухаї).

... Тільки про Кенґір ми тепер точно знаємо, чого вони "добілісь": вони завалили Гулаг. Саме після Кенґіру - "братства на крові" - "блатні", які доти безроздільно командували в таборах у союзі з адміністрацією, - остаточно, по всьому Гулагу, визнали над собою верховенство "політичних". Влада в таборах перейшла до "58-ї статті". Гулаг ставав "бандерівським".

А це означало, що вся, створена Сталіним система, опинилась на гігантській бочці з вибухівкою. Хрущов прийняв те єдине рішення, яке могло врятувати СРСР (і весь "соцтабір") від вибуху, - "розрядив вибухівку". Звідси XX з'їзд, ліквідація Гулагу, хрущовська "відлига" - найбільша "ліберальна реформа" в історії СРСР, що струснула цілим світом (другої - ґорбачовської - імперія вже не витримала). "По ходу" тим було врятовано мільйони життів. (І ненароджених також!)

Висновок? Люди ніколи не є в стані передбачити/прорахувати наслідки своїх дій на довгу дистанцію. Але вони завжди вільні вибирати - коритися злу ("співпрацювати з адміністрацією"), чи чинити йому опір. Для самих учасників повстання воно було "всього лиш" їхньою "Революцією Гідності" - їхнім "Майданом". (Перед тим були повстання в Красноярську, Норильську, Воркуті - всюди, куди вливались "бандерівські етапи", - як же можна, зсередини історичного процесу, передбачити, в який саме момент терези зрушаться, і "кількість" перейде в "якість"?)

Не можна, будучи в'язнем Кенґіру, знати: ось зараз я піду на танк - а через 2 роки Хрущов розпустить Гулаг, і Україна виживе. Можна тільки твердо й до кінця робити те, в що віриш. І тоді ти обов'язково переможеш - навіть коли "по ходу" тебе вб'ють, ти зміниш світ. І, сам того не знаючи, врятуєш те, у що вірив.

Пам'ятаймо Кенґір. Подякуймо Кенґіру. Ми ще й досі не до кінця свідомі того - як багато йому завдячуємо.

Юлія

Дата: Середа, 06.08.2014, 10:21 | Повідомлення # 12

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

Ну от... сталося. О Господи...
Ще раз (уже якось писала): вони не "брєд сочіняют" по своєму ТБ - вони АНОНСУЮТЬ СЦЕНАРІЇ. І в цих сценаріях, серед іншого, протилежній стороні наперед приписується те, що вони заміряються робити САМІ. Це як реверсія з "фашисты/антифашисты" - інформкампанія "на випередження". Вже ж усі чули, що "на органи" пускає "хунта", так? І всі вже покрутили пальцем коло лоба? І хто тепер повірить у те, що таке можливо насправді? Що це не фейк? Яка здорова ...психіка погодиться зі світом, у якому таке можливо наяву, а не в романі Казуо Ісіґуро?
А я-то після "распятого мальчика" молилась, боячись, що вони влаштують нам на Донбасі масакру дітей - із фотографіями, як у Сирії... А діти "прилетіли" з іншого боку. А от з "органами" - тут треба не мовчати, а дзвонити в усі дзвони, щоб у кожні вуха ввійшло!
Щоб до всіх, хто ще не встиг "зашкваритись", дійшло: так, маємо справу з Абсолютним Злом - може, найогиднішим у дотеперішній людській історії. (Почитайте романчик Суркова, якщо подужаєте і не знудить!).
Тому - Carthago delenda est. І тільки так.
І не відводити вбік очей, бо це - співучасть.

Показати більше...

Dana Yarovaya

Так , раз пошла такая пьянка придется говорить, потому что отвечать на вопросы в личку нет сил. Раз уже George Tukaи Solomiya Vitvitska написали об этом инцид...енте, придется комментировать. Пограничник и почка. Да, это правда есть такой раненный, да это правда что он был был в Ростове, да это правда что в свою страну он вернулся без почки, да это правда что у него тяжелейшие состояние и заражение крови...были ли показания к удалению почки ли не было, никто не может ответить...я не могу высказывать свое мнение...
Кроме того, есть и другие раненных с того же Ростова, у которых вскрывают зашитые раны и удаляют песок и траву...вот так наших ребят полечили в России....больше ничего не комментирую..

Показати більше...

Юлія

Дата: Середа, 06.08.2014, 10:22 | Повідомлення # 13

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

Відповідь на запитання журналу "Країна":
- Як Путін буде відступати з України?
- А з чого Ви взяли, що він буде відступати? І - куди йому відступати? У нього ж країна на межі економічного колапсу, і війна для нього - єдиний вихід! А ця війна, уже ж сказали нам наші військовики, готувалася Генштабом РФ з 2006-го року, і ми ще й приблизно собі не уявили, скільки грошей у неї вбухано - і скільки "мін сповільненої дії" різних рівнів розкладено по всій Україні в чеканні "підпалу".
Показати повністю.. Думаю, навпаки, треба приготуватися до класичної, виснажливої "війни спецслужб" - хронічних, по всіх реґіонах, провокацій, терактів, прикордонних конфліктів, фальшивих інформаційних струсів, неминучого в таких умовах "полювання на відьом", - словом, тактики "варення жаби живцем методом нагрівання води". Саме так свого часу, за неповний десяток років, було придушено опір УПА. Тільки що сучасна Україна - це, слава Богу, не галицьке підпілля з "Музею покинутих секретів", а сучасна Росія - не сталінська імперія по перемозі 1945-го, яка могла собі дозволити все, що хотіла, - і в мене особисто нема сумніву, що путінська Росія розвалиться задовго до того, як подужає "зварити" нас. Але усвідомити, що ми в самому осерді війни, яка так само ширитеметься й за межами України, і не робити собі ілюзій, - давно пора.

Юлія

Дата: Неділя, 05.10.2014, 13:30 | Повідомлення # 14

Admin

Група: Адміністратори

Повідомлень: 247

Репутація: 0

Статус: Offline

Подумалось: у майбутній Україні - тій, яку ми колись обов'язково збудуємо: коли весь цей морок здолаємо, перехворіємо, переродимось-очистимось і "запануєм у своїй сторонці" (с), - Донецький аеропорт має носити ім'я Василя Стуса.
Не університет, ні. Аеропорт.
Найгероїчніший поет 20 століття. Найгероїчніший аеропорт на планеті. Образ СИЛИ.
А "захисник Донецького аеропорту" буде звучати - як "учасник Варшавського повстання". Або битви при Ель-Аламейні, чи при Монте-Касіно. І пісні будуть написані, і легенди переказуватимуться - попри увесь той інфомотлох, який нині забиває нам чакри.
Боже вас бережи, хлопці. Ви зараз - той "пролетаріат історії", який всю її на собі держить.