Поезія
|
|
Юлія | Дата: Субота, 11.04.2009, 21:58 | Повідомлення # 1 |
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Статус: Offline
| http://www.youtube.com/watch?v=mAU2xADvhhs
|
|
| |
Юлія | Дата: Субота, 11.04.2009, 22:01 | Повідомлення # 2 |
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Статус: Offline
| http://www.youtube.com/watch?v=epeGSHlZxU8&feature=related А все-таки я Вас любила, любила, любила! І це не минає - хіба осідає на дно... Я Вас у собі, мов коштовну карафку, розбила - І душу, як білий обрус, просочило щемливе вино! Ви колір дали моїм мислям, а образам тіло, Зоставшись - лиш шумом, як море у мушлі в ушу... А як там насправді було - то яке кому, Господи, діло! Важливо - як буде. А буде - як я напишу
|
|
| |
Юлія | Дата: Субота, 11.04.2009, 22:03 | Повідомлення # 3 |
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Статус: Offline
| http://www.youtube.com/watch?v=91iWuSzhtP4&feature=related І в міру того, як їх прибува Річних кілець на пнях мойого саду, Я чую: все безсиліють слова, І смисл тікає з-під моєї влади. Я не навчилась „просто, мудро жить (Такого не навчаються ніколи) Я тільки знаю: мудрість антрацит У тих шарах, яким я не геолог, Ані шахтар лиш лагідне звіря З округлими від подиву очима: В бузкове небо вкраплена зоря, І шелест зливи, й усмішка мужчини, І вечорова лампа на вікні, І музика, і всі людські уміння Усе дано для подиву мені, Нічого не дано для розуміння
|
|
| |
Юлія | Дата: Субота, 11.04.2009, 22:08 | Повідомлення # 4 |
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Статус: Offline
| http://www.youtube.com/watch?v=SZRtkk8DMHQ&feature=related Коханий! — я пишу це слово навпрошки, Навскіс через листок, і так, немов уперше: Уперше — на віку, і вперше — на віки Учвал через рядки летить високий вершник! Це слово — з задихань, з притислих-к-грудям рук, Це слово вище слів: за ним — вже тільки стогін!.. Коханий — видихай, чи: тонко цвьохнув лук, Пустивши в ціль стрілу із простору пустого. І тільки ніжний черк — і отерп по душі: Тривкіше всіх присяг, легке, як дух без тіла, Це слово (о, замри!) — переступом межі, Й нічого вже не бійсь, якщо — переступила
|
|
| |
Юлія | Дата: Субота, 11.04.2009, 22:10 | Повідомлення # 5 |
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Статус: Offline
| http://www.youtube.com/watch?v=UK5517YCZu8&feature=related Поглядом теплим, тяжким запали мені губи. Мовчи. — Як називався той фільм Пазоліні? —Либонь, «Теорема»... І по хребту опливають, як віск по свічі, Росні мурашки жаского і ніжного трему, А по стемнілому склу — за змією огниста змія Повз «двірники», як повз болісно зламані брови: Хтось від'їжджає (ця роля щоразу — моя) — Хтось на пероні стоїть у нестерпній підсвітці любови. Дощ переходить у сніг (це простий операторський трюк), Прожовть ївка ліхтарняна пластовнями сіється з неба... Хтось на пероні стоїть в порожнечі завішених рук, Скутий страхбм — позирнуть тепер збоку на себе. Губи язиком обвів — мов заклеїв листа Ще-ненаписаним: — Знаєш, від цього — вмирають... Темно горять небеса. Де рознято обійми — зоставсь Простір, як аркуш паперу з обірваним краєм. Ох, не вмирають! Насправді вмирають — не так (Як — не скажу, остуджаючи губи на вітрі...). Сніг опадає — мов зграя підстрелених птах. Лунко пустіє перон. Насуваються титри.
|
|
| |