|
Поезія
|
|
| Юлія | Дата: Субота, 11.04.2009, 21:58 | Повідомлення # 1 |
 Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Статус: Offline
| http://www.youtube.com/watch?v=mAU2xADvhhs
|
| |
| |
| Юлія | Дата: Субота, 11.04.2009, 22:01 | Повідомлення # 2 |
|
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Статус: Offline
| http://www.youtube.com/watch?v=epeGSHlZxU8&feature=related
А все-таки я Вас любила, любила, любила!
І це не минає - хіба осідає на дно...
Я Вас у собі, мов коштовну карафку, розбила -
І душу, як білий обрус, просочило щемливе вино!
Ви колір дали моїм мислям, а образам тіло,
Зоставшись - лиш шумом, як море у мушлі в ушу...
А як там насправді було - то яке кому, Господи, діло!
Важливо - як буде.
А буде - як я напишу
|
| |
| |
| Юлія | Дата: Субота, 11.04.2009, 22:03 | Повідомлення # 3 |
|
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Статус: Offline
| http://www.youtube.com/watch?v=91iWuSzhtP4&feature=related
І в міру того, як їх прибува
Річних кілець на пнях мойого саду,
Я чую: все безсиліють слова,
І смисл тікає з-під моєї влади.
Я не навчилась „просто, мудро жить
(Такого не навчаються ніколи)
Я тільки знаю: мудрість антрацит
У тих шарах, яким я не геолог,
Ані шахтар лиш лагідне звіря
З округлими від подиву очима:
В бузкове небо вкраплена зоря,
І шелест зливи, й усмішка мужчини,
І вечорова лампа на вікні,
І музика, і всі людські уміння
Усе дано для подиву мені,
Нічого не дано для розуміння
|
| |
| |
| Юлія | Дата: Субота, 11.04.2009, 22:08 | Повідомлення # 4 |
|
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Статус: Offline
| http://www.youtube.com/watch?v=SZRtkk8DMHQ&feature=related
Коханий! — я пишу це слово навпрошки,
Навскіс через листок, і так, немов уперше:
Уперше — на віку, і вперше — на віки
Учвал через рядки летить високий вершник!
Це слово — з задихань, з притислих-к-грудям рук,
Це слово вище слів: за ним — вже тільки стогін!..
Коханий — видихай, чи: тонко цвьохнув лук,
Пустивши в ціль стрілу із простору пустого.
І тільки ніжний черк — і отерп по душі:
Тривкіше всіх присяг, легке, як дух без тіла,
Це слово (о, замри!) — переступом межі,
Й нічого вже не бійсь, якщо — переступила
|
| |
| |
| Юлія | Дата: Субота, 11.04.2009, 22:10 | Повідомлення # 5 |
|
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Статус: Offline
| http://www.youtube.com/watch?v=UK5517YCZu8&feature=related
Поглядом теплим, тяжким запали мені губи. Мовчи.
— Як називався той фільм Пазоліні?
—Либонь, «Теорема»...
І по хребту опливають, як віск по свічі,
Росні мурашки жаского і ніжного трему,
А по стемнілому склу — за змією огниста змія
Повз «двірники», як повз болісно зламані брови:
Хтось від'їжджає (ця роля щоразу — моя) —
Хтось на пероні стоїть у нестерпній підсвітці любови.
Дощ переходить у сніг (це простий операторський трюк),
Прожовть ївка ліхтарняна пластовнями сіється з неба...
Хтось на пероні стоїть в порожнечі завішених рук,
Скутий страхбм — позирнуть тепер збоку на себе.
Губи язиком обвів — мов заклеїв листа
Ще-ненаписаним:
— Знаєш, від цього — вмирають...
Темно горять небеса. Де рознято обійми — зоставсь
Простір, як аркуш паперу з обірваним краєм.
Ох, не вмирають! Насправді вмирають — не так
(Як — не скажу, остуджаючи губи на вітрі...).
Сніг опадає — мов зграя підстрелених птах.
Лунко пустіє перон.
Насуваються титри.
|
| |
| |
