ГоловнаРеєстраціяВхід О сліпуче,прекрасне і дике!
П`ятниця, 20.10.2017, 12:40
Форма входу
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Оксана Забужко » Обговорення творчості Оксани Забужко » О.Забужко,Ю.Шевельов.Виб. листування на тлі доби.1992-2002
О.Забужко,Ю.Шевельов.Виб. листування на тлі доби.1992-2002
ЮліяДата: П`ятниця, 14.01.2011, 11:19 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
Першу презентацію «Вибраного листування на тлі доби» Оксана Забужко провела у Харкові, на батьківщині другого автора книги — науковця Юрія Шереха–Шевельова
«Ми всі, наша країна, наша культура, я сама, дуже завинили перед Юрієм Шевельовим, цим видатним мовознавцем, мислителем, Еверестом, на який ми лише починаємо сходити, Україною, якою вона могла би бути», — так Оксана Забужко розпочала 12 січня свій творчий вечір у Харківській обласній філармонії. Цікаво, що захід спочатку не планувався як презентація: харків’яни запросили письменницю на традиційний фестиваль «Різдво у Харкові» як поетесу. Але письменниця сприйняла це запрошення як знак згори і поставила собі і видавництву «Факт» за мету видати до того часу давно обіцяну книгу листування із найвидатнішим, на переконання Забужко, харків’янином ХХ століття.

Останніми словами Юрія Шереха–Шевельова (1908—2002), який виїхав з України ще 1944 року, були: «Купіть квиток — поїдемо до Харкова»... У Харкові всесвітньо відомому мовознавцеві, історикові української літератури, театральному критикові, професорові Гарвардського та Колумбійського університетів, чия наукова бібліографія складає 847 позицій, побувати вже не вдалося, якоюсь мірою ця мандрівка уможливилася завдяки книзі Оксани Забужко.

Видання містить бароковий, за визначенням письменниці, підзаголовок: «З додатками, творами, коментарями, причинками до біографії та іншими документами». Окрім самого листування, яке тривало з 1992 до 2002 року, до книги ввійшли також окремі тексти Юрія Шереха–Шевельова та Оксани Забужко, які допоможуть читачеві краще зрозуміти діалог двох українських філософів і добу, в яку їм випало жити і творити. «Для цього листування нам довелося виробити особливу мову», — говорить Забужко. І мовна гра ця не може не вразити: до нічим не обмеженої синтаксичної і лексичної свободи Забужко додалася неперевершена іронія Шевельова. Здається, саме з цих листів беруть початок часто вживані Оксаною Забужко залапковані русизми.

«Дякую Вам за добре слово про мого Шевченка, — пише Забужко в листі до Шевельова від березня 1998 року, — дуже воно мені придалося на моральну підтримку, бо, прости Господи, вже почалося: по–о–летіли на мою стрижену голову перші партії тухлих яєць, та яких же, цур йому, пек, смердючих — занудно й згадувати, а щоб ще через атлянтик ділитися з Вами фізіологічними відчуттями від сірководневого духу, то й поготів не варт. Щось воно таки rotten у нашому kingdom’і, й то добряче rotten, але, філософськи зваживши, — чи тільки в ньому? (Вопрос риторичеський)».

На презентації Оксана Забужко назвала цю книгу літописом Самовидця 90–х років, бо ж у ній відшукаємо чимало згадок про важливі культурні, літературні, суспільні, політичні події бунтiвного українського десятиліття. Це листування ввібрало в себе багато імен, подій, назв книг, часописів, статей, висловлювань політиків, суб’єктивних оцінок. Усе це спонукає до порівняння «Листування на тлі доби» із ще однією довгоочікуваною українською книжковою новинкою — «Записками українського самашедшого» Ліни Костенко, яку теж не забарилися назвати Самовидцем початку нового тисячоліття. Таке порівняння прозвучало того вечора і в одному із запитань харків’ян. Відповідаючи на нього, Забужко сказала, що «Записки українського самашедшого» могли когось розчарувати через неправильне позиціонування твору: всі чекали на художній роман, а отримали публіцистичну хроніку. Але для самої Оксани Забужко ця книга є дуже важливою, мужньою і правдивою, написаною хоч і від імені чоловіка, але насправді матір’ю, якій болить доля її дітей.

Чесно кажучи, ця відповідь була настільки несподіваною, що особисто мені, яка не може не вірити у літературний, поколіннєвий ряд Українка—Костенко—Забужко (на це у своїх студіях звертає увагу і Євгенія Кононенко), цими словами було відразу повернуто творчість і Ліни Костенко, і Оксани Забужко. Бо ж, погодьтеся, взаємні оціночні судження, які, хоч і без указування імен, пролунали і в останньому романі Забужко «Музей покинутих секретів», і в «Записках...» Ліни Костенко, не можуть не засмутити читача української книжки.

Вочевидь, так і мало бути того вечора, коли до Харкова через стільки років повернувся Юрій Шерех–Шевельов, коли Оксана Забужко читала наживо свої вірші, на які у нашу всуціль прозову добу не вистачає ні духу, ні часу. Можливо, подібні відчуття переповнять когось і 7 лютого, коли Ліна Костенко приїде презентувати літописні «Записки українського самашедшого» до Харкова.
Тетяна ТЕРЕН
http://umoloda.kiev.ua/number/1817/164/64472/

 
ЮліяДата: Субота, 29.01.2011, 19:38 | Повідомлення # 2
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
Писательница и ученый нарисовали портрет эпохи
Недавно поэтесса и писательница Оксана Забужко презентовала в Харькове новую книгу «Оксана Забужко, Юрiй Шевельов. Вибране листування на тлі доби: 1992-2002».
Решение представить эту книгу именно в родном городе ученого было для писательницы бесспорным.

– Когда мне позвонили из Харькова – книга была еще в работе, – вспоминает Оксана Забужко. – Ее планировали сдавать в печать после праздников, но я сказала: это перст судьбы. Если звонят из Харькова, не зная о том, что к печати готовится переписка Забужко с Шевелевым – это знак того, что книжка должна 11 января приехать в Харьков. Ее первый презентационный выпуск должен состояться в родном городе Юрия Шевелева – где он вырос, где прошли его детские и юношеские годы, под знаком которого прошла вся его жизнь, о котором он думал до последнего дня. В последние свои минуты, уже в бреду, он сказал друзьям: «Купите билет, поедем в Харьков».
Книга рассказывает об истории многолетней дружбы и переписки одного из самых выдающихся языковедов ХХ века профессора Гарвардского и Колумбийского университетов в Нью-Йорке Юрия Шереха-Шевелева, эмигрировавшего из СССР во время Второй мировой войны, и писательницы Оксаны Забужко.

Когда они познакомились , писательнице шел тридцатый год, ему было 82. Профессор сам предложил переписываться, общался без гонора и амбиций: послания к Оксане Забужко подписывал «Ваш дедушка», рассказывает автор. Они обменивались письмами, общались по телефону, несколько раз встречались в США.

– Юрий Шевелев не был открытым человеком, – вспоминает Оксана. – Он был по-дворянски застегнут на все пуговицы.

В книге – портрет эпохи, написанный двумя совершенно разными людьми, один из которых принадлежал, по мнению Оксаны Забужко, к поколению расстрелянного Возрождения, или, по крайней мере, сформированному расстрелянным Возрождением. В письмах Оксана Забужко подробно рапортовала о том, что происходило в стране 1990-х годов.
Писательница признает, что общаться с маститым филологом было удовольcтвием еще и с лингвистической точки зрения. Юрий Шевелев виртуозно говорил по-украински: полными предложениями, досконально синтаксически сконструированными, без вставных слов и неоправданных пауз – хоть сразу в печать.

– Новым поколениям не повезет иметь таких собеседников, как Юрий Владимирович, – вздыхает Оксана Забужко. – Мне посчастливилось застать, говоря цветаевскими строками, эту уходящую расу.

Писательница сожалеет, что не догадалась расспросить обо всех перипетиях биографии Юрия Шевелева, пока он был жив:

– Молодость эгоистична, и это слишком большая дистанция – 52 года. Когда доросла до того возраста, что поняла, о чем его спросить, – его уже не было. Мы разминулись для более содержательного диалога.

По словам писательницы, ее переписка с Юрием Шевелевым будет интересна историкам, филологам и тем, кто знает, кто такие Шевелев и Забужко.
Что же касается дальнейшей судьбы не только нового творения, но и книг вообще, писательница считает, что слухи об их смерти в связи с развитием Интернета сильно преувеличены.

– Книга – это не буквы на мониторе, – убеждена писательница. – Ее можно взять в руки, положить на колени, перелистать, вдохнуть запах свежей краски, если книга только-только вышла из типографии. Ничем вы физического ощущения книжки и этого запаха не замените.

Уверена писательница и в будущем поэзии, которой многие прочат упадок, а то и смерть. Оксана Забужко сравнивает популярность поэзии с симфонической музыкой.

– Спрос на поэзию есть, – не сомневается она. – Грех нарекать: сборники раскупаются и имеют свою аудиторию. По уровню востребованности поэзия может сравниться с симфонической музыкой. Один из немецких писателей сказал, что в каждой стране число настоящих почитателей поэзии не зависит от количества населения и оно стабильно – три тысячи душ.
http://www.vecherniy.kharkov.ua/news/48344/

 
ЮліяДата: П`ятниця, 11.03.2011, 21:36 | Повідомлення # 3
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
Оксана Забужко не для дітей
Доля Шевельова мені боліла. Боліла його незнайомість. Сам Юрій Шевельов говорив, що зробив для української мови те, що Грушевський зробив для української історії.

10 березня Оксана Забужко презентувала книжку листування з Юрієм Шевельовим "Вибране листування на тлі доби: 1992-2002".

Це друге видання листування. Перше видання вирізняється глянцевою палітуркою та помилками в іменному покажчику. Друге має матову палітурку та відправлені всі шви. Як сказала з цього приводу Оксана Забужко: "Перепрошую за мій невиліковний перфекціонізм".

"Вибране листування на тлі доби: 1992-2002" відкриває практично забуту в Україні постать видатного мовознавця Юрія Шевельова. А ще - розкриває та коментує низку знакових подій десятиліття 1992-2002.

10 березня Оксана Забужко зустрілась із читачами та розповіла про історію створення книжки, Юрія Шевельова, Тараса Шевченка, фальшивих пророків і Табачника, котрий нервово виходить у коридор.

Про культуру не для дітей

На це першою звернула увагу моя мама.

Перша збірка есеїстики Юрія Шевельова називалася "Не для дітей". Так називалася рецензія на роман Домонтовича "Доктор Серафікус".

Там використано таку метафору. Професор Комаха спілкується з 5-літньою сусідською дівчинкою. Вона розглядає зоологічні альбоми та питає, що зображено на картинці. Професор пояснює, що це "рінерит з оріньякської стоянки Реб'єр". Шевельов коментує, що можна лише уявити, як з того збагатився досвід 5-річної дівчинки.

В самого Шевельова це "не це для дітей". Без популяризації, без коментарів, без просвітництва, на рівні очі-в-очі.

Оцей рівень української культури "не для дітей" завжди був пресований імперією. Як Російською, так і радянською. Тоді всім радили писати так, щоб розуміли сільські вчителі.

Поки для сільських вчителів, то таку українську культуру ще можна терпіти. А коли є культура, де говорять про "рінерит з оріньякської стоянки Реб'єр", то Діма Табачник, плача, выходит в коридор.

Ось такої культури колоніальним народам мати не дозволено. Такої культури імперія ніколи не толерувала.

Шевельов і Україна

В 1990 році він приїхав на перший Конгрес українознавців. Та Україна знала, хто такий Шевельов. Та Україна вітала його стоячи.

Саме тоді він сказав свою крилату фразу. Він звертався до своєї Батьківщини по 47 роках вигнання: "Любі друзі, шановні вороги!".

Про Юрія Шевельова

Я не знаю, як читатимуть цю книжку ті, хто не знають, хто такий Юрій Шевельов.

В передмові я спробувала концептуально викласти своє бачення місця та ролі Шевельова в українській культурі.

Людям, які не читали жодної з книжок Шевельова, я би могла порадити після передмови прочитати в додатках 2 мемуари Юрія Шевельова. Ці тексти писалися в 90-ті та обговорювалися в листах.

Він дуже щиро писав і намагався називати речі своїми іменами. Бути в 20 столітті українським гуманітарієм і при цьому служити істині - автоматично означає підставляти себе під удари.

Це текст людини, що пройшла через сталінську та нацистку машину та опинилася на території третього учасника Другої світової війни - США, де КДБ влаштувало провокацію та дуже пошкодило його кар'єру. Він дожив до падіння башт-близнюків у Нью-Йорку.

Він бачив занепад усіх трьох імперій, які брали участь у Другій світовій війні.

Про аристократію

Шевельов був етнічний німець. Про це він мені ніколи не казав - я прочитала це в його спогадах.

Тут ми бачимо продовження теми української аристократії з "Notre-Dame d'Ukraine".

Шевельов - син царського генерала Шнейдера. Володимир Карлович Шнейдер у 1914 році по царському указу виклопотав собі дозвіл змінити прізвище з німецького на російське - тоді Німеччина було воєнним противником.

Так він став Володимиром Георгієвичем Шевельовим. А хлопчик, народжений Жоржиком Шнейдером, став Юрієм Шевельовим.

Потім, уже в 20-ті роки, коли отримував паспорт, Юрій Шевельов записався українцем. При тому, що українців уже почали гнобити. Навіть у часи війни, коли почали записуватися у фольксдойчі, він із матір'ю нікому не сказали про своє німецьке походження.

Шевельов став українцем і приховував своє походження. У нього був етичний кодекс служби. Один раз складено присягу - і все. Служба ціле життя несеться. Хоча нічого, крім граду каміння ця служба йому не принесла.

Про великих українців

Доля Шевельова мені боліла. Боліла його незнайомість. Сам Юрій Шевельов говорив, що зробив для української мови те, що Грушевський зробив для української історії.

Століття Шевельова пройшло практично непоміченим. Його знають як якогось діаспорного професора, діаспорного славіста. Мовляв, мовознавці, лінгвісти кажуть, що він видатний вчений. Що без його праць світова славістика не обійдеться найближчі 50 років.

Так, він займався літературною критикою. Так, він мав культурологічні праці. Але його найбільші тексти в Україні видавалися накладом щонайбільше в 1000 примірників. Він як був самвидавним автором, так і лишився самвидавним після 1991.

У 2008 році, коли було століття Швеельова, воно дивовижно збіглося з шоу "Великі українці", де вже тоді Табачник пописався, як видатний фальсифікатор наших днів.

На першому етапі шоу "Великі українці" кандидатів у список вибирали інтернет-голосуванням. Тоді мене це вразило - самі користувачі кидали прізвища тих, кого вважають великими українцями.

Кого нація знає та шанує як своїх героїв? Прізвище Юрія Шевельова з усієї аудиторії назвали 12 душ. Мені аж захотілося усіх їх взнати поіменно. Символічна цифра - це як 12 апостолів. Це дрібнесенька горстка тих, хто насправді посвячений у масштаб особистості, ученого, мислителя, людини.

Про Тараса Шевченка

Нація наша складається не з живих обивателів, а з мертвих героїв. З тих, хто держить небо духовної висоти, на яку пересічний обиватель може рівнятися. Якщо нація не знає своїх героїв, тоді приходять лже-герої, приходять фальшиві пророки та заводять націю на манівці.

Колоніальна нація не має досвіду вшанування своїх героїв - вона цього не вміє. Вона знає тих героїв, яких їй дозволила мати імперія.

В цьому сенсі нам із Шевченком дуже пощастило. Він був усеросійською зіркою ще за життя. Як би його не намагалася опустити радянська влада, він був занадто крупною постаттю.

Вони намагалися одягнути його в кожуха та представити сільським самородком. Але ця брила завелика - її не проковтнути. Тому навколо імені Шевченка досі не згасають дискусії.

З усіма іншими нашими героями, котрі мали би скласти культурний пантеон культурних оборонців нації, ми за 20 років так поводитись і не навчились.

За великим рахунком, за часи незалежності в нас ніхто силами самих українців не вийшов на загальнонаціональну орбіту. Я не рахую тих, хто на грошах.

Про листування з Шевельовим

Перша презентація книжки відбулася в Харкові. Для мене було важливо, щоби повернення Юрія Шевельова відбулося саме в Харкові. Він про нього думав у свої останні дні. Його передсмертні слова: "Купіть квиток, поїдемо до Харкова".

Ця книжка була моїм моральним обов'язком. Але більшою мірою - обов'язком культурним.

Ця книжка - це двоголосся 57 листів. Юрій Шевельов називав це епістолярним романом. Це 12 років знайомства, взаємин і культурного діалогу.

Ця книжка - це як кинути дитину на мороз. Я не впевнена, хто її читатиме.

Першою аудиторією мали би стати люди, котрі знають, хто такий Юрій Шевельов, а не хто така Оксана Забужко. Це філологічно підковані люди. Ті, хто може отримувати задоволення від мовної гри, культурних алюзій, сюжетів, які обговорюються.

Щоби зробити це достатньо езотеричне спілкування більш доступним, я робила дуже докладні примітки. В процесі роботи над коментарями я отримала змогу поглянути на ту на 15 років молодшу особу - дуже молоду, дуже амбітну, дуже егоїстичну особу. Приблизною такою була Оксана Забужко часів "Польових досліджень з українського сексу".

Я вразилася, як я погано розуміла оті сюжети старого патріарха! Як багато тих сюжетів, на які він тільки натякав, свистіли мені над головою.

Він підписувався "ваш дедушка". Ця формула стосунків ним запропонована. Але вже після його смерті я писала в щоденнику, що він був для мене не "де душкою". Він був для мене втраченою культурою Розстріляного Відродження, на якій мені залежало як на якомусь санкціоную чому голосі історії.

Він був одним із моїх перших читачів. Отримати оцінку від нього - це як отримати оцінку від Зерова чи Драгоманова. І далі ціла гирилиця класиків аж до Потербні та Сковороди.

З позицій себе сьогоднішньої я можу тільки подивуватися істинно педагогічній вчительській многотерпеливості Юрія Шевельова. Він усе бачив, але продовжував терпляче возитися з норовливою баришнею.

Між нами була дистанція в кілька історичних епох і кілька культурних материків.

Про Україну 1920-х, 1990-х і 2000-х

1920-ті і 1990-ті. Між нами - досі нерушена чорна здоровенна вирва радянського періоду, який у нас і досі тягнеться догниваючою інерцією УРСРівської культури, УРСРівської ментальності.

Часом воно притоплюється. Але іноді, як на нинішньому історичному етапі, виринає на яв. Але воно нікуди не дівалося. Це та ж сама СРСР, але зі зміненим прапором і гербом.

Спадкоємність поколінь

Він - останній вцілілий представник Розстріляного Відродження 20-х. Він - перше покоління радянської молоді, радянських студентів. Саме його покоління було першим, на яке припала радянізація освіти.

Я - останнє покоління радянських допєрєстроєчних студентів. Моє покоління - перші діячі культури та письменники незалежної України.

Для мене важливим був пошук зв'язку. Міжпоколіннєвий міст - це головний сюжет цієї книжки.

Шевельов ціле життя був спадкоємцем, опроміненим отими грандіозними 20-ми. Саме йому належить думка про те, що відродження 20-х - це продукт Петлюрівського покоління молоді.

Весь той авангард, весь той несамовитий калейдоскоп пошуків, весь той рівень української гуманітаристики, якого вона з тих пір так ніколи і не сягнула...

Це було обірвано, обрізано, обтято, розстріляно, пущено на Соловки. Материк радянської історії та культури з дистанції Шевельову бачився як всесоюзні Соловки.

20-ті роки випромінювали українізацію, яка захлинулася. Ті люди ніби прийшли в Україну зарано.

Так само 90-ті залишаться добою дерадянізації, яка захлинулася.

Мені цікаво - що він у мені знайшов. Чому він роками утримував мене в полі свого зору? Неперервність цього листування - його заслуга, а не моя.

Я вирахувала оту збіжність, що він мусив упізнати в моїх віршах 1992-1993 року зі збірки "Автостоп", до якої він писав передмову.

Він писав про митців 20-х років, які ніби зарано прийшли в Україну, коли виникли всесоюзні Соловки. Те ж саме я писала з Ялти в 90-ті. Країну щойно випустили з зони - виповзло все, що ховалося за СРСР. Це був стан тотальної розгубленості.

В збірці "Автостоп" я описала епізод, коли на набережній Ялти стояла бабуся інтелігентної зовнішності стояла та академічно професійно грала на скрипці мотивчик "По тундре, по железной дороге...". Крим тоді був візуальним вираженням руїни, в якій ми опинилися.

Сюжет, якого не усвідомили

90-ті роки були позначені спробою де радянізації в культурі, в гуманітаристиці, в суспільстві.

В цей час ми обоє були задіяні в цьому процесі. Ми по-різному, але таки були задіяні в цьому процесі, і опинялися тут на передньому краї.

В 90-ті роки обидва кореспонденти дають можливість простежити логіку від першої ейфорії 1990-х до 1996 року, коли дезорієнтовані старі радянські яструби почали вилазити.

У 1996 році стався розкол Спілки письменників України, коли від неї відкололася Асоціація українських письменників. Тоді ж, у 1996 році відбулося дві важливі публічні кампанії.

Перша - з приводу моєї книжки "Шевченків міф України". Тоді повилазило багато забутих персонажів. Як Олександр Сизоненко - я тоді здивувалася, що він живий. Колишній автор книжки "Русский солдат" раптом виявився ще й членом Шевченківського комітету.

Друга - пов'язана з Шевельовим.

До 1996 року з ним усі носилися, як з теплим маслом. Мовознавці ніби танцювали навколо нього з бубнами - запрошували на засідання правописної комісії тощо.

У 1996 році був Харківський конгрес Міжнародної асоціації українознавців. Тоді Шевельову не дали слова на пленарному засіданні. Його доповідь запхали в секції, де він виступав поруч із студентами без мікрофона. Тобто його чули тільки ті, хто сидів у першому ряді.

Тоді, в жовтні 1996 року Шевельов надіслав мені листа, з якого я нічого не зрозуміла. Зрозуміла тільки зараз, 15 років потому, коли подивилася його виступ на тому конгресі в 1996.

Тут треба подякувати вже покійному Роману Карагоцькому, який останні в два останні приїзди Юрія Шевельова був його Еккерманом - він за ним усе записував.

Та доповідь Юрія Шевельова в 1996 році була опублікована без закінчення. Було зафіксовано, що він говорив про проблеми українського числівника. Але він говорив не про це.

Він говорив як мовознавець. Він досліджував історично нововиниклу структуру - двоєречень. Ця структура виникла лише 150 років тому.

На цьому прикладі він дослідив, що в українській мові і де процес перетворення числівника на окрему частину мови. Це аналогічно тому, що в астрономії вибухнула наднова зірка чи пролетіла нова комета.

Але вітчизняне мовознавство її зарахувало до діалектних і нетипових. І тоді Шевельов говорив про інертність сталінського мовознавства. Про інертність норми, яке пояснює, як треба, замість того, щоб дивитися на життя мови.

Ось він - жорсткий норматив, який посилають зверху.

(далі Оксана Забужко цитує закінчення виступу Шевельова):

Інститут мовознавства в Києві, як колись Французька академія, перенаголошував свою пуристичну практику. Приймали українські інновації, які були ідентичні з російськими. Це означало, що українській мові перекреслене не тільки її минуле, а і її майбутнє. <...>

Осередком здійснення цієї диявольської політики став колишній Інститут мовознавства. Пізніше виділення Інституту української мови не зробило революції.

На папері векторів було два - один спрямований у минуле, інший спрямований у майбутнє.

Перший займався обчекрижуванням історії української мови і вилучав із історії мови цілі періоди. Історія цієї колосальної фабрики фальсифікацій ще не написана та не зібрана. Багато науковців молодшого покоління навіть не уявляють ні деталей, ні колосальності задуму.

В межах моєї розвідки, зацікавлення викликає вектор футурології, що розрахований не на життя, а на смерть пацієнта - сучасної української мови.

Тут функції були поділені. З одного боку - денаціоналізація мови. З другого боку - недопущення своєрідних інновацій, тобто омертвлення зародків ще перед тим, як вони вийдуть із материного лона.

Проголошено розвиток архаїчного. Головним засобом була кодифікація мови. Зовні вона виглядає як максимальна турбота про мову - виходять монументальні багатотомні словники <...> Усе, що не ввійшло до тих томищ, проголошується архаїзмами чи діалектизмами.

<...> Пережила українська мова період безсловников'я - сподіваюся, переживе і період монументальних словників. На сторожі коли нас стоїть Слово. Приставляти сторожу до цього Слова потреби нема.

Це були останні слова Шевельова, сказані в Україні своїм колегам. І ці слова були заглушені.

Саме з цього почалася реакція. Не з приходу Віктора Януковича.
http://life.pravda.com.ua/person/2011/03/11/74792/

 
ЮліяДата: П`ятниця, 11.03.2011, 21:38 | Повідомлення # 4
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
http://culture.unian.net/ukr/detail/191004
 
ЮліяДата: Неділя, 26.06.2011, 23:15 | Повідомлення # 5
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
24 червня у Львові в книгарні «Є» відбулася зустріч із українською письменниці Оксани Забужко, яка презентувала книгу «Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби: 1992-2002». Це листування із коментарями представляє історію багатолітньої дружби одного з найвидатніших мовознавців ХХ століття, провідного еміграційного мислителя, критика й культуролога, професора Колумбійського уні
Під час презентації Оксана Забужко зазначила, що ще тоді, коли він (Ю. Шевельов) її вирізнив з поміж інших (хоч вона й не розуміє чому), письменниця розуміла, що Юрій Шевельов є зацілілим свідком Розстріляного Відродження. «Я на нього і дивилася, як на живу історію. Він представник першого покоління радянський студентів, я – останнього, тому що молодші на 5 років від мене студенти, які були учасниками революції на граніті, чітко заявляли: «Ми – українські студенти. Між нами (Шевельовим і Забужко – ред.) прірва, виорана ХХ століттям. Впродовж років він був першим читачем: я надсилала йому цілі сторінки. За текстами, які ми обговорювали, жива історія. Цю історію написало саме життя», - сказала на презентації у Львові Оксана Забужко.

Вона зазначила, що у книзі чимало сюжетів про 1990-ті роки, які майже ніде і не зафіксовані, «тут видно, як і коли захлинулася хвиля дерадянізації» України. У книзі – «епоха, озвучена двома голосами».

Письменниця також відмітила, що у цій книзі «втаємниченим» бракуватиме мовознавства.

Модератор зустрічі, директор Центру гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка Олена Галета, зазначила, що у книзі саме листування займає третину видання, решта коментарі та вагомі додатки, серед яких, зокрема, останній лист Юрія Шевельова до Оксани Забужко за кілька тижнів до смерті професора.

Книга вийшла у видавництві "Факт".
http://zaxid.net/home....1229745
 
Форум » Оксана Забужко » Обговорення творчості Оксани Забужко » О.Забужко,Ю.Шевельов.Виб. листування на тлі доби.1992-2002
Сторінка 1 з 11
Пошук:


  Copyright MyCorp © 2017
Волшебная 
любовь The bold and the beautiful Pasionaria Pasionaria КНИГАРНЯ 'Є' - книжковий інтернет-магазин Український рейтинг TOP.TOPUA.NET