ГоловнаРеєстраціяВхід О сліпуче,прекрасне і дике!
П`ятниця, 20.10.2017, 21:52
Форма входу
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Оксана Забужко » Обговорення творчості Оксани Забужко » Notre Dame D,Ukraine:Українка в конфлікті міфологій
Notre Dame D,Ukraine:Українка в конфлікті міфологій
ЮліяДата: Вівторок, 15.07.2008, 18:37 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
Анотація

Забужко Оксана. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій

Нова книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий О. Забужко «код Лесі Українки». Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні і майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма «прихованої війни», яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст.

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ’я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян ХІХ ст.? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована леґенда про Грааль? Чи й справді українці — це «селянська нація»? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний «український проект» і чи вдалося нам його реалізувати?..

Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури…

Леонід Ушкалов:
«Книга пані Оксани сама по собі годна свідчити, що та висока українська культура, якій вона присвячена, ще не є, дякувати Богові, тільки нашим спомином».

 
ЮліяДата: Неділя, 10.08.2008, 10:45 | Повідомлення # 2
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
Ваша книга на обкладинці означена як «інтелектуальний бестселер». Як ви самі її визначаєте? Моя розвідка про Лесю Українку менш академічна, ніж, приміром, попереднє дослідження, присвячене Івану Франку. Має єдиний наскрізний сюжет, тому читати потрібно від початку до кінця. Книга вже продається, навіть є читачі, які осилили книгу за три дні. Сама я читала верстку, власний текст три дні: це виявилося для мене, як підняти рояль на 16 поверх без ліфта. Визначити жанр не можу. Для цього існують критики, з якими, на жаль, в Україні напружено. Та вони конче потрібні як письменникам, так і читачам: для орієнтації, сортування книжкового моря і взагалі всієї інфраструктури літературного процесу. Сама книга не лише про Лесю Українку. Безперечно, українська поетеса є головною героїнею. Це також і роман із текстами. Леся Українка виступає у творі як Беатріче, що водила Данте по раю, є провідницею по забутій українській культурі, розкриваючи її через власну призму і свій творчий шлях.
Чому взялися досліджувати життя і творчість Лесі Українки? Це єдина жінка, яка ввійшла в пантеон національних героїв. Вона присутня на 200гривневій купюрі, їй поставлено багато пам’ятників. Таким чином Леся Українка задовольняє потребу народу мати свою жінкугероїню. А хто вона така багатьом і досі невідомо. Мало хто знає, що Леся Українка не носила коси, яку їй приписують, насправді це зачіска іншої відомої української письменниці Марко Вовчок. Міфи важко руйнувати, особливо ті, що тривають століттями і тисячоліттями. Тішуся, коли в книгарню приходять ешелоном читачі цієї книги і просять твори Лесі Українки. Але Лесі Українки нема. Найлегше знайти лише її «Лісову пісню», що включена в шкільні хрестоматії. Виростає ціле покоління, яке не знає, чим володіє. Тому потрібно такі речі витягати на світ.
Багато хто проводить паралелі з книгою Деном Брауна «Код да Вінчі». Дена Брауна поруч не стояло і навіть не лежало. У книзі представлена історія гностицизму від часів раннього християнства, про що масовий читач довідався з творів Дена Брауна. Культурологічних сюжетів для популяризації надзвичайно багато, тому «заколбасити» український «Код да Вінчі» можна спокійно. На жаль, про власну культурну історію ми знаємо набагато менше, ніж про одяг сучасних політиків.
Як довго народжувалася книга?- Писала в часі сам текст від першого слова до останньої крапки три роки, з перервою на революцію. Та це одна з книжок, які пишуться і визрівають все життя. Вона є важливою частиною мого світогляду, культурної ідентичності, того середовища, яке я ще застала в дитинстві відгомін вже не існуючої української інтелігенції.
Які джерела використовувалися при написанні?- Це не мемуарні спогади. Свідомо в книжці користувалася тільки друкованими джерелами. Звісно, мені відомо набагато більше, ніж пишу. Адже існують певні речі в усному переказі, на рівні апокрифів, переказів на них не покликалася жодним чином, вважаючи це некоректним. Та прочитання письмових текстів зумовлене великою мірою всім моїм вихованням, колом знайомств, середовищем, прочитаними книжками. Знала, що буду писати цю книгу з 1999 року. Це була точна і конкретна обіцянка Соломії Павличко. А обіцянки, які даються мертвим, виконувати обов’язково.
Чи збираєтеся перекладати книгу?- Писала книгу виключно для українського читача і не розраховувала на переклади. І для мене стали несподіванкою переговори щодо перспективи німецького і польського її видання. Для іноземного читача, який нічого не знає про Україну, окрім хіба що політичних подій останніх років, варто давати якусь додаткову інформацію.
Як ви бачите свого читача? Чи не вважаєте, що для багатьох українців ваші книги виявляться занадто важкими?- Моє діло півняче: прокукурікати, а там хай розвиднюється. Пишу книжки вже 20 років. Знаю точно всяке чесне зроблене послання рано чи пізно знаходить свого адресата. Найдорожчі для мене читачі ті, які перечитують книгу кілька разів. Спочатку як суцільний інтелектуальний текст, потім із довідками, «пошуковиками», словниками, а далі приходять у книгарню і просять твори Лесі Українки, Шекспіра, Данте. Найважливіше, коли моя книга відкриває людям українську та світову спадщину, спонукає до нових досліджень..
Над чим зараз працюєте?- Пишу роман «Музей забутих секретів». Скажу по секрету, що до закінчення залишилося два розділи. Це книга про життя, любов і смерть. Дія відбувається в двох часах: в нашому і в поколіннях дідів і бабусь. Збираюся дописати роман до кінця року, якщо громадське життя дозволить втекти в вежу з слонової кістки для створення власного світу, а не загачуватиме каналізаційними стіками.
Які ваші особисті смаки як читача?- Вважаю, варто читати ті книжки, які щось змінюють у твоєму світі, стають духовними подіями. Таким чином змінюємося ми самі і змінюємо світ навколо нас. Це незмінна функція справжньої літератури, яку неможливо скасувати. Нещодавно закінчила останній роман Філіпа Рота. Не сподобався. 80% книг читаю англійською мовою. Якби я читала лише те, що є в українських книгарнях, то мій духовний пайок був би убогіший. Зараз моя настільна книга «Бенкет Бабетти» Карен Бліксен (псевдонім: Ісак Дінесен). Як на мене, це одна з найкращих письменниць XX сторіччя.
http://www.fact.kiev.ua/articles/article_49/
 
ЮліяДата: Неділя, 10.08.2008, 10:48 | Повідомлення # 3
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
Лицареса Леся Українка
Лютий 26, 2008

Не «Велика Хвора», а найздоровіша постать в культурній історії України

Дослідження Забужко вирізняється серед літературознавчих студій глибинним проникненням в епоху українського відродження в ХІХ ст., в осмисленням міфу Лесі Українки... Для пересічного читача текст – складний. Читати його тому, хто не володіє глибокими знаннями з філософії, культурології, історії релігії, особливо періоду раннього християнства, літературознавства, - кропітка праця. Дослідниця відкриває та розтлумачує езотерику “трудновчитних” драматичних поем Лесі Українки.
Оксана Забужко спростовує позиціювання в українській літературі Лесі Українки як «Великої Хворої». У шкільних підручниках з української літератури багато уваги приділено фізичним стражданням письменниці і несправедливо мало відведено аналізу творчості. Автор вважає, що необхідно рішуче відокремити у свідомості критиків і читачів її творчість від хвороби. Духовно Леся Українка - одна із найздоровіших постатей в українській культурній історії.
Творчість Лесі Українки залишається не до кінця розкритою. Донині не маємо повного зібрання творів поетеси - без купюр радянського періоду. Тоді було вилучено низку творів, зокрема драму “Бояриня”, частину текстів із листування. Не вийшло жодного тому із запланованої Інститутом літератури НАН України 16-томної збірки творів письменниці. Досі не написано суспільно значущої біографії Лесі Українки.

Спадкова аристократка і європейка

Велику увагу в своєму дослідженні Оксана Забужко зосереджує на українсько-шляхетській культурі, що була невід’ємною частиною європейської культури. Вона стала основою для національного відродження у ХІХ ст. Незважаючи на те, що російська влада жорстоко переслідувала прояви українського сепаратизму, у підневільній Україні проводилася систематична робота з навернення українців до українства, усвідомлення національної “тожсамості”. Завдяки інтелігенції відкривалися українські приватні школи, проводилися етнографічні експедиції, доброчинні концерти, укладалися словники. Провідна роль у цій справі належить родині Косачів, довкола якої концентрувався антиколоніальний опір.
Предки Лесі Українки як по лінії матері – Драгоманови, так і по лінії батька – Косачі були носіями духовного аристократизму. Вплив на світогляд письменниці мав її рідний дядько - видатний український мислитель Михайло Драгоманов. Саме від нього письменниця запозичила свій псевдонім “Українка” (свої праці за кордоном Драгоманов підписував: «Українець»). Доленосною для України жінкою була мати Лесі Українки – Олена Пчілка. Оксана Забужко називає її жінкою-епохою, яка була одержима українською національною ідеєю. Донині належним чином неоцінена її діяльність.
Українська інтелігенція косачівського кола була найдемократичнішою за всю вітчизняну історію. Сповідувала принцип загального права, у центрі уваги ставила конкретну людину, а не абстрактний народ, а також культ праці - як священний обов’язок. Родина Косачів складалася із нащадків козацької шляхти і в своїх діях керувалася шляхетсько-лицарським кодексом служіння і посвяти з наголосом на рівності та свободі. Духовна атмосфера родини, в якій зростала Леся Українка, формувала її лицарське світовідчуття і світосприйняття.
Леся Українка - правдива аристократка, духовна європейка. Усе життя дотримувалася чеснот лицарського ордену - честі, любові та вірності. Ритуал посвяти пройшла ще в дитинстві і мала релігійне ставлення до обітниці. Норми її повсякденної шляхетної поведінки: самовладання, повна закритість для сторонніх людей і впродовж життя майже військово-орденська дисципліна. Вищою красою для письменниці була краса жертовності: терновий вінок був завжди кращий, ніж корона, завжди величніший путь на Голгофу, ніж тріумфальний хід. Щоб зрозуміти письменницю, треба вміти уявити Сізіфа щасливим.
Леся Українка – Велика Єретичка, сповідувала гностичну єресь (гностики вважали Ісуса Христа сином людським) і поклонялася Святому Духові. Була великою противницею московського православ’я.

«Лісова пісня» – українська версія легенди про Грааль

Основа творів Лесі Українки - давні епохи, неволі, революції... У них - великий інтерес до єресей як альтернативі християнству. Часто персонажі творів сповідують ті духовні цінності, за якими жила письменниця.
Драматична поема “Одержима”, за визначенням Оксани Забужко, засвідчила, що в українській літературі народився класик. Сюжет поеми - із історії раннього християнства – є апокрифічним Євангелієм від Міріам (жіночою версією Ісуса Христа). Духовні витоки “Одержимої” – екстремальне переживання письменницею смерті близької людини, бунт проти смерті. Леся Українка написала поему за одну ніч 1901 року - після мінської трагедії, коли помер від сухот її близький друг Сергій Мержинський, якого вона два місяці рятувала від самотньої смерті. У біографіях Лесі Українки багато уваги приділено їхнім стосункам. Оксана Забужко спростовує думку, що письменниця була нелюбимою. Їх єднала “дивна дружба” – глибинне творче спілкування, при якому можливе справжнє кохання. Леся Українка була, на диво, чарівною, по-неземному тендітною, хоча й називали її “негарною”.
Оксана Забужко не обминула увагою і теми стосунків Лесі Українки з Ольгою Кобилянською – вона спростовує закид щодо їхнього інтимного зв’язку. Листування письменниць, де вживаються ласкаві імена, хоча завжди є звертання на “Ви”, - свідчення духовного посестринства.
Оксана Забужко акцентує увагу на шлюбі Лесі Українки і Климента Квітки. За соціальним статусом це був нерівний шлюб. Генеральська дочка вийшла заміж за бідного чиновника, молодшого від неї майже на 9 років. Климент Квітка, самовіддано закоханий у письменницю впродовж багатьох років, був вірним пажем “королеви”. У 1907 році вони взяли церковний шлюб. Косачі противилися цьому. І шлюб таки став катастрофою у житті Лесі Українки, бо приніс їй фінансовий крах, що звів її в могилу. Любов для Лесі Українки була безупинною і беззастережною віддачею. Вона сприяла розкриттю здібностей Квітки, який в майбутньому став видатним музикологом. Організовувала етнографічні експедиції, видавала його музикознавчі розвідки. То була жертовна любов. Про неї йдеться у драматичній поемі “Руфін і Прісцілла”.
“Руфін і Прісцілла” відтворює події, що розвивалися у 80 роках ІІ ст. нашої ери, в епоху внутріцерковної боротьби, коли відбувалося формування церкви як со- ціального інституту. В епоху вірувань, ідей і пристрастей Леся Українка точно розпізнала роль жінок – мироносиць (образ Прісцілли) для розбудови християнської церкви. У поемі римського громадянина Руфіна і християнки Прісцілли єднає любов “ідеального подружжя”. Прісцілла відкидає віру заради любові.
“Камінний господар” – духовний заповіт Лесі Українки, найзагадковіший з її творів. Це - драма конфлікту цінностей: свободі, що ґрунтується на моральній основі, і свавіллі – результаті пристрастей. Це пам’ятник лицарській культурі, прощанню з лицарством. Забужко вважає, що цією драмою Леся Українка підняла українську літературу на світовий рівень.
“Лісова пісня” - гностична містерія, смисл якої перетворення духа в душу. З погляду християнської релігії – це стовідсоткова єресь: душу людині дає Бог. Мавка зберігає істинно релігійну вірність недосяжній божественній любові. Її кохання свого роду хресна дорога. Оксана Забужко стверджує, що “Лісова пісня” - українська версія легенди про Грааль.

http://www.fact.kiev.ua/articles/article_94/

 
ЮліяДата: Неділя, 17.08.2008, 22:56 | Повідомлення # 4
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
Закінчила його у жовтні, — розповідає авторка. — Писала два роки. Рукопис містив 500 сторінок, а друком вийде близько 700. Для цієї книжки я відклала роботу над романом ”Музей покинутих секретів”. Хоча уклала угоду про його видання в Німеччині, навіть аванс отримала.

Написати про Лесю Українку Забужко колись обіцяла літературознавцеві та перекладачеві Соломії Павличко, яка померла 1999-го.

— Хочу відкрити білі плями з життя Лесі Українки, — пояснює письменниця. — Її стосунки з чоловіком Климентом Квіткою, молодшим від неї на десять років. Це ж Леся зробила з Квітки найвидатнішого фольклориста ХХ століття! Цікаво читати їхнє листування і спогади Климента про Лесю. Відвдовувавши понад чверть століття, він на старості одружився зі своєю аспіранткою. Повіз її на могилу до Лесі Українки й, помовчавши 15 хвилин, сказав: ”Леся дала згоду на наш шлюб, але щасливими ми не будемо”. З таких історій у нормальних країнах пишуть книги, знімають фільми. Це вивчають у школах.

Забужко каже, що її дістало варварство нашого суспільства.

— У моєму оповіданні ”Інопланетянка” багато цитат, паралелей із Лесиною драмою ”Касандра”. Чеська перекладачка, працюючи над цим оповіданням, приїхала до Києва купити книжку Лесі Українки. Щоб розуміти, про що йдеться. І була шокована, бо в книгарнях жодної книжки Лесі Українки не було.
http://www.gpu.ua/index.php?&id=150663&eid=311

 
ЮліяДата: П`ятниця, 29.08.2008, 21:41 | Повідомлення # 5
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
Коли почала читати цю працю,захотілося все-таки прочитати і "Одержиму",і "Камінного господаря" та інші твори Лесі Українки,Пішла до книжкового магазину(і не одного)-з Лесі Українки-НІЧОГО.Жах!!! Одна надія-що це читачі пані Оксани розібрали все.
Відкриваю тему Лесі Українки на нашому форумі з її творчістю.
 
ЮліяДата: Субота, 27.09.2008, 21:06 | Повідомлення # 6
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
 
ЮліяДата: Понеділок, 29.12.2008, 13:48 | Повідомлення # 7
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
Ім’я Оксани Забужко добре відоме у нашій країні, відоме не лише шанувальникам української книги, але й широким масам. Тому кожна нова книга, що виходить з-під пера письменниці, стає фактично сенсацією в літературному житті України. Так сталося і з останнім витвором пані Забужко – “Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій”. Не встигла авторка ще й представити роман публіці, як звістка про нього майнула друкованими/електронними ЗМІ. Тож не дивно, що 27 квітня у Міському будинку вчителя, коли проходила презентація нової книжки, не було вільних місць у залі. Охочі дізнатися про книгу більше, взяти автограф у пані Оксани, а також численні представники преси почали збиратися ще за годину до самої події.
Розпочалася презентація зі вступного слова популярного телеведучого Юрія Макарова. За його словами, творчість Оксани Забужко має на меті “перебудування поглядів на відомих особистостей”. А потім вийшла сама “винуватиця” свята. Вона розповіла про книжку, котру охрестила “письменницьким розслідуванням”, про тяжку майже трирічну працю над нею, про те, що хотіла сказати, для кого і для чого писалася “Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій”. Детальні авторські коментарі справді були необхідністю, адже більш ніж 600 сторінок складного тексту цієї книги читаються як мінімум нелегко, що могло б призвести до “ідеологічних” “різночитань”. Проте, підсумувала авторка цитатою Бернарда Шоу, “все, що я можу сказати про цю книгу, є в книзі”. І, напевно, тому пані Оксана зазначила, що радше хотіла б говорити не про книжку, а про її героїв.
Допомогав пані Оксані “справлятися” із переповненим залом пан Макаров. Його дотепні, іноді іронічні зауваження не відпускали уваги глядачів, розряджали “серйозність” атмосфери. А напруга у Будинку вчителя відчувалася мало не від порога.
“Ілюструвала” подію творча майстерня “Театр у кошику” з міста Львова. Оригінальна постановка, нестандартна режисура та особлива акторська гра були тією родзинкою, без якої презентація не дістала б того успіху, а емоції глядачів не дійшли б апогею, котрий вибухав оплесками щораз, коли змінювалися дійові особи на сцені. Експресивні, емфатичні монологи з творів Лесі Українки гармонійно влилися у канву тексту Оксани Забужко.
Ще однією несподіванкою здивувала авторка своїх шанувальників наприкінці вечора, коли продекламувала свій новий вірш, що народився у неї під час роботи над книгою. Присвячений він, звісно ж, Лесі Українці та... бульвару її імені! Він, власне, і дістав просту, але багатозначну назву “Бульвар Лесі Українки”. Філософська поезія, з напівлатентними паралелями, алюзіями та метафорами порадувала глядачів не менш за саму “Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій”.
Завершальним акордом свята однієї книжки стало привітання пані Оксани головним редактором видавництва “Факт” Леонідом Фінкельштейном, вдячними прихильниками та поціновувачами творчості письменниці, котрі дарували квіти та слова вдячності. І хоча о 21-00 творчу частину вечора було завершено, глядачі ще довго не розходилися у надії здобути автограф Оксани Забужко.

http://www.fact.kiev.ua/events/event_7/

 
ЮліяДата: Четвер, 29.04.2010, 19:50 | Повідомлення # 8
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
Оксана Забужко в конфлікті міфологій
Оксана Забужко звикла дивувати. Відколи одинадцять років тому вибухнула – не в останню чергу завдяки провокативній назві – її повість «Польові дослідження з українського сексу», академічний філософ-культуролог перетворилася на символічну постать, обличчя сучасної української прози, поезії, жіночого руху, рефлектуючої інтеліґенції... і таке інше. Її книжки перекладаються десятками іноземних мов, вона постійно представляє нашу країну на різних літературних форумах, а читачі тимчасом чекають давно обіцяного нового роману. Замість того Забужко щойно презентувала нове культурологічне дослідження «Notre Dame d’Ukraine. Українка в конфлікті міфологій». Судячи з перших реакцій, книжка обіцяє стати справжнім культурним бестселером, несподіваним і не менш провокативним з огляду на силу-силенну неортодоксальних ідей, що пропонує автор широкому загалові.

У.Т.: Погодьтеся, ваша книжка – незвична для України біографічна проза.
– Мені важко визначити її жанр, тому що взагалі–то такого жанру в українській літературі дуже бракує. В західних літературах це те, що називається «інтелектуальним романом», «романом із текстами» чи «романом із книжками», чи, як дуже гарно це сформульовано в однієї польської письменниці, «Мандрівка людей книги».

Тут є багато елементів біографії, тут є багато того, що називається історико–культурними студіями, релігієзнавчими студіями, філологічною екзегетикою, смакуванням і гурманськими розкошуванняи над текстами. Але головне – тут є інтрига, яка непокоїть мене усе життя і яка безпосередньо пов’язана з культурною і духовною ситуацією сьогоднішньою України, «України, яку ми втратили». Для мене завжди ключовою і знаковою постаттю тієї України, яку ми втратили, була Леся Українка, Лариса Петрівна Косач–Квітка. Постать абсолютно унікальна в нашій культурі, нібито знана, шанована, її портрет на двохсотгривневій купюрі, їй стоять пам’ятники.

У.Т.: Один з них, за іронією долі – перед ЦВК...

– Насправді на сьогодні те, що це одна з провідних європейських письменниць двадцятого століття, чия спадщина при її прочитанні цілком перевертає уявлення і про українську ідентичність, і про весь український національний проект, ось це сьогодні пам’ятає тільки вузенька жменька філологів.

У.Т.: Я в принципі не дивуюся. У нашої, як казав один віце–прем’єр, «національно стурбованої», не дуже численної громади я знаю певну категорію людей, які не хочуть занурюватися в деталі. Я вам розповідав, коли я в однієї невипадкової пані намагався з’ясувати якісь подробиці біографії Шевченка, вона щоразу казала: «це не істотно»... «і це не істотно»... «і це не істотно»... А що ж істотно?! – питаю я. «А те, що він геній і пророк». Крапка, кінець зв’язку. Я думаю, що це захисна реакція на якусь травму...

- Браво. Власне кажучи, книжка про це. Книжка про захисну реакцію і про те, від чого захищається колоніальна культура, не впізнаючи, не читаючи, не видаючи, до речі, не перевидаючи... Останнє неповне – повного не було ніколи – зібрання творів Лесі Українки виходило тридцять з гаком років тому. Це дуже, дуже тривожний симптом. Я завжди кажу, що певний індикатор, маркер країн і народів – це ставлення до своїх, цитуючи вашу знайому, «геніїв і пророків». Так от сталінська Росія для мене не тільки країна ГУЛАГу, а й країна, в якій тридцять років не видавали Достоєвського. Вперше десятитомовик було видано під час хрущовської відлиги. Сталінська Росія жила без Достоєвського. Так от, Юро, ми тридцять років живемо без Лесі Українки.

У.Т.: Так у чому ж травма? У вас тут кілька разів у книзі називається слово «травма»...

– Тут усе називається своїми іменами аж до кінця, аж до наших днів. Найдраматичніша проблема з Лесею Українкою полягає в тому, що, по-перше, це аристократка, а це вже було дуже небажане явище в цілій радянській культурі, яке треба було всіляко замовчувати. Аристократка за культурою, аристократка за вихованням, аристократка зрештою за походженням, не тільки тим, що вона із старої, родової козацької шляхти, з предками, які ще в XIV столітті отримували герцоґський титул від імператора Фрідріха і так далі, і так далі... Вона, власне, є останньою, хто дав у своїй творчості грандіозний монументальний пам’ятник лицарської культури на українському ґрунті. Тож згубивши Лесю Українку, ми згубили лицарство... Чи, точніше, навпаки: згубивши лицарство, ту тяглість, яка йде від українського середньовіччя... Середньовіччя, барокко – ми любимо послуговуватися цими словами. Але насправді для нас до XIX сторіччя – будемо говорити: до Шевченка – все, що було в українській традиції, в українській культурі – це для нас «темні віки».

У.Т.: З якимись просвітленнями...

– З якимись фраґментами невеличкими, інтерлюдіями у вигляді того ж-таки Богдана Хмельницького на п’ятигривневій купюрі цим разом...

У.Т.: Мазепи на десятигривневій...

– Але насправді немає уявлення про те, що являла собою ця культура. Зрештою мало кому спадає на думку, що і цей псевдонім Лариси Петрівни Косач – Українка – він теж є фамільним псевдонімом. Тому що ніхто інший, як її рідний дядько, також абсолютно в нас невідомий (непрочитаний, маю на увазі), між тим один із найбільших, найвидатніших українських умів либонь у модерну добу – і не лише українських, тому що від нього вся російська конституційна демократія: Струве і компанія, східноєвропейський Джон Стюарт Мілль – Михайло Петрович Драгоманов. Перший український емігрант. Перший репрезентант України як певної автономної цілості в Європі, перший емісар України в Європі. До речі, також не перевиданий за все двадцяте століття. Саме він, емігрувавши в Женеву, взяв собі псевдонім Українець. Тобто це – родове ім’я.

У.Т.: Принаймні для фахівців це речі відомі?

– Відносно. А далі ще цікавіше. Драгоманов не був першим, до нього був попередником інший українець, який першим підписався в Європі 1844 року: «Nicolas de Gogol, Ukrainien». Карлсбад, книга відвідувачів... І ось тут починається якраз інтрига. Вона полягає на тому, що Драгоманов, котрий вважав якраз Гоголя українським письменником, останнім з тієї двохсотлітньої традиції, котра починалася в XVII столітті Дмитром Тупталом, який став Дмитрієм Ростовським...

У.Т.: Тієї традиції, яка підживлювала Російську імперію?

– Не просто підживлювала. Це був, скзати б, Малоросійський проект... Малоросією, перепрошую, назвали себе ми самі, це зовсім не був якийсь знущальний, зневажливий термін. За тим зразком «Малої Греції» і «Риму» – мотив, який настійно повторюється не тільки в Лесі Українки, а й у її попередників – а перед нею були Кирило-Мефодіївці, а перед ними були українські Декабристи, і до українських Декабристів безпосередньо належав дядько її дядька, а її двоюрідний дід Яків Петрович Драгоманов, який теж писав вірші на тему: Москва – Рим, Україна – Греція... Це та ідея, яка йшла від київського кола: культурна експансія на Схід. Мала Росія, і Київ як другий Єрусалим, здійснює культурно-просвітницьку місію на Сході, а за це Схід забезпечує йому армію. Це пояснював Драгоманов надто ревним народникам, які вирішили починати українську історію цілковито з нової сторінки. Драгоманов виступав в обороні і полемізував із Шевченком і з цілою народницькою історіографією на цю тему. Власне, вся ця українська гетьманська шляхта, до якої ми нібито звикли ставитися з таким презирством: «славних прадідів великих правнуки погані», «зрадники», «раби, подножки, грязь Москви, варшавське сміття». Було, звичайно, і сміття, було чого завгодно. Але те, що для реалізації «фатальних національно-крайових задач» ось цей український проект імперії з духовним центром у Києві був необхідний, про це Драгоманов писав ще в 70-ті роки XIX століття. Він пояснював, які саме фатальні національно-крайові задачі треба було реалізувати в XVII столітті:
а) вихід до моря і колонізація Півдня, вся ця антитурецька риторика; весь антитурецький пафос козацтва – це саме отаборитися на Півдні й отримати безпечний вихід до моря, і,
б) перепрошую, прибрати поляків з українських етнічних територій.

У.Т.: З першим упоралися, з другим упоралися...

– З другим упоралися в 1945 році. Українське національне відродження XIX століття, ось ця лінія: декабристи – братчики – старогромадівці (Лесині батьки) – це був рух української шляхти за модернізацію козацької нації на нових засадах, із включенням уже народу як повноцінного для XIX століття, необхідного гравця історичного процесу.

У.Т.: На цьому шляху, правда, мало не втратили ідентичність... Але ви пропонуєте варіант української історії, сказати б, конспірологічний.

– А там дуже багато конспірології, там дуже багато діялося в режимі таємних товариств. І якраз традиції лицарських орденів середньовіччя в ось цих нащадках козацької старшини, котра стала малоросійським дворянством, дуже прекрасно зберігалися. Ви займалися Кирило-Мефодіївським братством і знаєте, що вони не розкололися. Це люди, які давали присягу й одягали перстень, вони ніколи не зізналися, що було за товариство й яка була його мета.

У.Т.: Ось про це книжка?

– Книжка про ту українську шляхетську лицарську культуру, яку ми втратили, і про підміну початкового національного проекту проектом селянської нації.

У.Т.: Звідси й конфлікт із народниками...

– Так, проектом селянської нації, що співпало із загальноцивілізаційним бунтом мас і відтак уже загальною плебеїзацією і люмпенізацією в масштабах цілої цивілізації, й Європи в тому числі, в XX столітті.

У.Т.: Нам не пощастило, що воно співпало в часі.


– Нам багато в чому не пощастило, але ідучи за Лесею Українкою, як Данте за Беатріче, за її текстами при вдумливому читанні ще можна відновити багато цікавих речей, які нібито були втрачені. Ну, для інтриги скажу, що, наприклад, «Лісова пісня» – це українська версія легенди про Ґрааль, це гностичний текст.

У.Т.: Дякуючи Дену Брауну і його «Коду да Вінчі», тепер українцям не треба пояснювати, хто такі ґностики і що таке Святий Ґрааль.

– Ой, пóшло, поручик!

У.Т.: Але, даруйте, щось не второпаю, де Україна, а де ті катари, альбіґойці, тамплієри – чи не задалеко?

– Європейські ґностики походять від болгарської секти богумілів, а від Болгарії до України, погодьтеся, ближче, ніж до південної Франції. І середньовічні українські апокрифи досить прозоро демонструють ці впливи. Але це ще один, окремий захопливий сюжет, і він потребує окремої розмови.

http://www.ut.net.ua/art/166/0/564/

 
Форум » Оксана Забужко » Обговорення творчості Оксани Забужко » Notre Dame D,Ukraine:Українка в конфлікті міфологій
Сторінка 1 з 11
Пошук:


  Copyright MyCorp © 2017
Волшебная 
любовь The bold and the beautiful Pasionaria Pasionaria КНИГАРНЯ 'Є' - книжковий інтернет-магазин Український рейтинг TOP.TOPUA.NET