Ми і досі не можемо усвідомити до кінця усю ту страшну трагедію, яка сталася з родиною Качинських, з усіма польськими патріотами, які летіли того дня до Росії вшанувати своїх загиблих героїв, а по великому рахунку - з польською нацією в цілому.

Рік тому ми усією родиною відвідували святі для християн місця у Дамаску. Раптом задзвонив телефон, і ми почули жахливі новини про літак та аварію.

Я була абсолютно впевнена, що цього не може бути, такого просто не може статися; чекала, коли нам повідомлять, що це якась страшна помилка.

Ми молилися у храмі Святого Апостола Павла, щоб ця звістка виявилася неправдою. Але за деякий час новини підтвердилися...

***

Я щиро сумую за Марією... Ми вперше зустрілися 28 лютого 2006 року, під час першого офіційного візиту новобраного президента Польщі Леха Качинського до України.

Поза усілякими сумнівами, я провела з пані Марією більше часу, ніж із будь-якою іншою дружиною президента - за чотири роки ми зустрічалися більше дванадцяти разів.
Це відбувалося не тільки тому, що Україна і Польща близькі географічно. Наші країни об'єднували спільні цінності.

Польща - і зокрема президент Качинський - були найвідданішими прихильниками України на її шляху до Європейського Союзу.

Польща та Україна разом подолали важливий і довгий шлях у пошуку порозуміння щодо складних історичних питань, у вивченні уроків минулого та визначенні способів згадати, вшанувати, простити і вибачитися.

Наші країни і наші президенти робили це з мудрістю та повагою. Ми усвідомлювали, що відновлення національної пам'яті допоможе нам зрозуміти один одного, наших сусідів, збудувати своє майбутнє та започаткувати ефективну зовнішню політику.
Мені дуже подобалась пані Марія. І я пишаюся тим, що наші з нею стосунки вийшли за межі формальних - ми стали колегами, союзниками, друзями. Ми знайшли спільну мову тому, що сповідували подібні цінності, мали схожий досвід.

***

Пані Марія була глибоко патріотичною, доброзичливою людиною, яка цікавилася дуже широким колом питань. Мене завжди вражало її почуття гумору, її посмішка і дзвінкий, заразливий сміх.

Марія була щирою католичкою, вона з повагою ставилася до свого чоловіка та підтримувала його в усіх справах і діях - з часів його активної участі у "Солідарності", протягом років політичних переслідувань, які вони пережили разом, всієї його політичної кар'єри, і, звичайно, під час його президентства.

Її батько був в Армії Крайовій, її дядька закатували в Катині.

Ми часто говорили про наших дітей на онуків, про подорожі та людей, яких нам доводилося зустрічати, про складнощі публічного життя і політики.
Вона обожнювала свою доньку та онучок; іноді я передавала для них маленькі українські подаруночки. Якось вона передала мені чудове фото онуки Єви, вдягнутої у вишите платтячко, яке я їй подарувала. Ми ділилися з Марією секретами і обмінювалися порадами.

На одному з жіночих обідів, організованих Марією на мою честь, був присутній тільки один чоловік - перекладач.

Він був у захваті і зізнався, що ніколи не думав, що в годинній жіночій розмові може бути порушено стільки тем - від зовнішньої політики до дієт та фізичних вправ, від історії до виховання дітей та онуків, від меценатства та благодійності до класичної музики.

***

Я завжди захоплювалася тим, з якою відданістю пані Марія підтримувала та сприяла розвитку польської культури, музики, кіно, медицини, соціальних питань. Ми часто зустрічалися на міжнародних заходах, конференціях, форумах.

У кінці квітня 2006 року Марія брала участь у конференції, яку організував наш Фонд "Україна 3000" до 20-х роковин Чорнобильської катастрофи. Вона виступила з прекрасною, ґрунтовною промовою, а під час обіду ми разом жваво спілкувалися з іншими учасниками конференції, включаючи відомого письменника Паоло Коельо.
У травні 2006 року пані Марія запросила мене відвідати надзвичайно сучасний Міжнародний центр проблем слуху та мови у Варшаві і познайомила з професором Генріком Скаржинським. Внаслідок цієї зустрічі головний отоларинголог України відвідав цей Центр і згодом започаткував із ним співпрацю.

У червні 2007 року пані Марія запросила мене взяти участь у міжнародній конференції під назвою "Матері, що працюють професійно".

Відомо, що Польща є глибоко католицькою країною, і що Президент Качинський дотримувався правоцентристських поглядів. Тому мені здавалося, що конференція не підтримає жінок, які поєднують материнство з професійною кар'єрою.

Але, на мій подив, саме Марія найбільш переконливо виступала від імені жінок-матерів, які мають бажання працювати, і підкреслювала роль влади та суспільства у підтримці матерів, які працюють.

Разом із Марією ми побували в Національній філармонії Варшави, етнографічному музеї, замку "Ланьцут", Інституті матері та дитини, прекрасній бібліотеці Варшавського університету.

Я була глибоко вражена ще одним дивовижним польським музеєм, який побачила завдяки пані Марії, - Музеєм Варшавського Повстання. Його створив Президент Лех Качинський, будучи мером Варшави. Цей музей є найбільш вражаючим з усіх музеїв національної пам'яті, які я бачила.
Приймаючи Марію в Україні, ми показували їй наш етнографічний музей, Києво-Печерську лавру, церкву Святого Андрія та Собор Святої Софії, Національну філармонію, Львівський національний театр опери та балету.

Ми зустрічалися на Спеціальній олімпіаді у Шанхаї, конференції з питань міжнародного партнерства у Вільнюсі. Декілька разів ми бачилися у Нью-Йорку під час роботи Генеральної Асамблеї ООН.

У 2009 році на Фестивалі документальних фільмів у Стокгольмі Марія виступила із сильною промовою про Голокост у Польщі. Згодом нас разом запросили на каву до чарівної королеви Швеції Сильвії - пам'ятаю, як хвилювалася Марія, і якою щасливою почувалася під час цієї приємної зустрічі.

***

З великим теплом та сумом пригадую наш останній обід з пані Марією у вересні 2009 року, в ресторані "Бельведер" у Варшаві - з нами також були керівник її офісу Ізабелла Томашевська та голова Інституту національної пам'яті Януш Куртика.
Дискусія тривала навколо багатьох тем - історії, політики, вина. Ми говорили про спільні плани і проекти, про можливість побачитися та поспілкуватися родинами. Марія, сміючись, пригадувала, що у нас в Криму виготовляють вино під назвою "Качинське", і назва дуже подібна до їхнього родинного прізвища.

Це був теплий і сонячний день, в чудовому місці, з прекрасними друзями, і він запам'ятався мені назавжди.

Януш Куртика, який очолював Інститут національної пам'яті, був відомим істориком і дипломатом вищого рівня, людиною, глибокого відданої своєї державі. Для нього такі слова, як Батьківщина чи патріотизм, значили багато. Ми намітили багато цікавих планів співпраці на майбутнє за різними історичними проектами.

В приватному житті Куртика був дуже сердечною і високошляхетною людиною. Я з нетерпінням очікувала на більш тісне знайомство з ним та його родиною, цікаве і насичене спілкування поза роботою. Сподіваюсь, що Україна високо цінує його працю з відкриття білих плям в історії українсько-польських відносиню.

Ізабеллу Томашевську я знала як завжди милу, тактичну, інтелігентну, елегантну пані. Цінувала її великі організаційні здібності, досконале знання дипломатичного протоколу і чудове почуття гумору. Мала велику надію, що і Януш Куртика, і Ізабелла Томашевська залишаться близькими друзями моєї родини.

***

Рік тому вся наша родина молилися, щоб під час тієї невимовної трагедії Польська нація могла об'єднатися, пригадати своє минуле і продовжити рух до втілення мрії про процвітаючу та сильну націю. Щоб Польща залишилася нашим добрим другом і сусідом.
Увесь цей рік я часто згадувала Марію. То на очі попадались наші спільні фотографії, то згадувалися наші візити. А коли бачила щось цікаве чи то з польського живопису на ринку, чи то цікавий шарфик у магазині, ловила себе на думці - треба купити це для Марії...

Або ж хотілося просто по-щирому розповісти їй про побачене чи почуте. І тоді я розуміла, що це вже ніколи не стане реальністю...

Нехай мої дорогі друзі покояться на небесах, разом з іншими загиблими польськими героями. А ми, живі, будемо їх пам'ятати, дякувати за їхні великі справи і сумувати за тим, що лишилося нездійсненним.
http://www.pravda.com.ua/columns/2011/04/9/6091843/