ГоловнаРеєстраціяВхід О сліпуче,прекрасне і дике!
Четвер, 28.03.2024, 18:10
Форма входу
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Вільний форум » Сучасна українська література » Юрій Винничук
Юрій Винничук
ЮліяДата: Середа, 25.05.2011, 09:06 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 247
Репутація: 0
Статус: Offline
Увіткни в Україну
Усе відбулося, як за нотами і на те нема ради. Тепер вони верещать про галицьких неонацистів, але чомусь не позбавляють їх ефіру. Цікавий парадокс! Для неонацистів ефір вільний, а безцензурному прогнозу погоди – зась.

Скоро про погоду у нас будуть розповідати з обов’язковою подякою керуючій партії і лічно Віктору Федоровичу. Який свято переконаний, що цензури у нас нема. За совєтів її теж не було, як і політзеків та сексу. Зате була дешева ковбаса. А у Віктора Федоровича дешевої ковбаси не намічається, зате ВВП росте. Може, він те ВВП сплутав з чимось іншим. Мало що може рости під гарний настрій.

Але коли нас почали лякати Європою, катастрофічним резонансом, всеєвропейською ганьбою і т.д., я сказав: "Тпру! Не так прудко!" Наша львівська биятика на фоні таких самих заворушень у Греції, Франції чи Ірландії виглядає, як невинна розминка. Жодного автобуса не перекинуто, жодного авта не спалено, жоден міліціянт у лікарю не ліг, жодної вітрини не вибито! То чого ж нам соромитися?

Європа цілком нормально прореагувала і не зробила якихось далекосяжних висновків, як того хотілося б височайшим режисерам. Ну, не вдалася їм постановка.

А влада, як і в старі совєтські часи, бреше, як стара курва. Могильов, не зморгнувши, переконує, що не було автобусів з Одеси. І такі-да – не було, бо з одеських автобусів усю ту масовку пересадили у львівські автобуси, які даїшники реквізували у перевізників у примусовому порядку. Спробуй відмовся! У кожному автобусі сидів мєнт і чемно супроводжував дорогих гостей. І з пістолета стріляв мєнт і син мєнта.

А оскільки постановка не вийшла такою, якої хотілося, бо ж кров, про яку так натхненно розповідав Могильов, не пролилася, то гряде нова вистава 22 червня. До дуету режисерів Маркова і Свістунова додасться ще й Міхаіл Марковіч.

Хочеться людям великих потрясінь. А чого ще їм бажати, коли рейтинг влади упав нижче плінтуса? Кому ще із президентів лунали побажання "здохнути на х.."? І що цікаво: побажання це прозвучало не з вуст галицького екстреміста, а з вуст цілком добропорядної, пристойно вбраної єнакієвки. Надіюсь, у неї усе в порядку – газ не відключили, воду не перекрили і дітей з роботи не позвільняли.

А то всяке може бути. ПРдуни у нас гарячі хлопці. Оно Ярослава Сухого як прорвало: "Когда я слышу, что на Западной Украине молодые и сопливые, предлагающие отменить этот праздник, у меня одно желание – перегнуть через коленки и дать ремнем по жопе".

А на Сибіряку слабо? Орендувати кілька гектарів на Колимі? А то ж усіх не перегнеш. Забагато жоп. Хоча мені тут війнуло трішки сексуальним збоченням. Є ж такі любителі – шмагати по дупці. Тим більше, що шмагати хочеться саме молодих, шмаркатих. З пружною дупцею.

Але поряд із завиваннями навколо "жахливого побоїща" 9 травня ми почули і гімни на честь армії визволителів. Навіть дехто з нашої дистрофічної опозиції плів гарячку, що начебто у Західній Україні зустрічали їх хлібом-сіллю. Брехня.

Героїчна оборона Львова від німецьких військ мало знана. Десять днів оборони Львова не так уже й багато, але цього було цілком достатньо аби впали цілі держави. Голландію захопили за 5 днів. А ще за 5 – Бельгію і Францію. За 7 днів було зламано опір Югославії. За 4 дні німці дійшли до польсько-совєтського кордону на півночі Польщі. За 10 днів німці у 1941-му зайняли всю Західну Україну, а ще за 10 – вийшли на береги Дніпра. Але за тих самих 10 днів так і не зуміли захопити Львова. Львів уперто боронився і боронився б далі, якби на поміч німцям не підійшли зі Сходу несподівані союзники.

Сотні свідків цієї події згадували тільки веселих життєрадісних євреїв, які висипали на вулиці з червоними прапорцями. Їх можна було зрозуміти: перспектива німецької окупації виглядала набагато жахливіше. Але ця радість тривала недовго. Їхні квартири так само припали до смаку визволителям. І потрюхикали ешелони визволених галичан без огляду на національне походження на Сибір.

Йосип Шварц, єврей, член КПЗУ, який писав українською мовою прозу і публікувався перед війною у комуністичних "Вікнах" під псевдонімом Й. Чорненький, теж махав прапорцем. А за кілька місяців опинився в снігах. Коли ж випала нагода звільнитися, то не забажав повертатися у червоний рай, а виїхав до Америки і опублікував у 1955 році в газеті "Свобода" свої спогади.

Російський фашизм був значно жахливіший за німецький. На відміну від большевицької влади гітлерівська Німеччина була правовою державою, Гестапо, при усій своїй жорстокості, ніколи не фабрикувало липових справ. Гітлер не застосовував репресій проти власного народу. Всі, хто хотів емігрувати з його приходом до влади, емігрував. В СССР така лафа була лише раз за часів Лєніна. А пізніше могли виїхати лише одиниці та й то відомо, які.

Взагалі Гітлер і Сталін на початках дуже активно співпрацювали. Обидва червоні прапори частенько майоріли поруч, а серп і молот до болю нагадував свастику. Усі центральні газети СССР бадьоро звітували про успіхи німецької армії у Франції, Польщу називали неодмінно "лоскутним государством". В принципі, так само, як Путін охарактеризував Україну. Німецькі і совєтські льотчики й танкісти тренувалися на спільних полігонах, пили горілочку і обмінювалися сувенірами на пам’ять.

Гітлер радо відпускав євреїв на всі чотири сторони, але от біда: ніхто не поспішав їх приймати. Навіть "широка страна моя родная" не відізвалася на розпачливі єврейські петиції. Чому б у такому випадку комуністам не розділити Голокост з нацистами порівну? Червоні прапори навідріз відмовилися захищати євреїв. Чуєте, Міхаіл Марковіч?

Окупацію пережив не тільки СССР, а уся Європа. Визволителі рухалися не тільки зі Сходу, а й з Заходу. Однак чомусь лише савєтскій солдат вважав за свій святий обов’язок не тільки "убіть нємца", але й трахнути німкеню. І не має значення, яку саме. Ґвалтували усіх – і старших фрау, і дівчат нецілованих, і дітей, і черниць, і божевільних, і вагітних. Слава про ґвалтівників-визволителів котилася поперед них і так жахала, що жінки села Вільденхаґена недалеко від Берліна здійснили колективне самогубство разом зі своїми дітьми.

Ні-ні, я не буду тут цитувати спогади вцілілих німкень, хоча на цю тему уже й фільми знято, я краще зацитую Леоніда Рабічева ("Война все спишет", "Знамя", №2, 2005). Командир взводу, майбутній художник і письменник, був очевидцем описаного.

Лютий, 1945 року. Совєтські війська наздогнали німців, які евакуювалися зі Східної Прусії. "На повозках и машинах, пешком старики, женщины, дети, большие патриархальные семьи медленно по всем дорогам и магистралям страны уходили на запад.

Наши... посбрасывали в кюветы на обочинах шоссе их повозки с мебелью, саквояжами, лошадьми, оттеснили в сторону стариков и детей и, позабыв о долге и чести и об отступающих без боя немецких подразделениях, тысячами набросились на женщин и девочек.

Женщины, матери и их дочери, лежат справа и слева вдоль шоссе, и перед каждой стоит гогочущая армада мужиков со спущенными штанами.

Обливающихся кровью и теряющих сознание оттаскивают в сторону, бросающихся на помощь им детей расстреливают. Гогот, рычание, смех, крики и стоны. А их командиры, их майоры и полковники стоят на шоссе, кто посмеивается, а кто и дирижирует — нет, скорее, регулирует. Это чтобы все их солдаты без исключения поучаствовали. Нет, не круговая порука, и вовсе не месть проклятым оккупантам — этот адский смертельный групповой секс.

А сзади уже следующее подразделение... До горизонта между гор тряпья, перевернутых повозок трупы женщин, стариков, детей".

А ось інша картина: „Заходим в дом. Три больших комнаты, две мертвые женщины и три мертвые девочки, юбки у всех задраны, а между ног донышками наружу торчат пустые винные бутылки... Еще две смежные комнаты, на каждой из кроватей, а их три, лежат мертвые женщины с раздвинутыми ногами и бутылками.

Ну предположим, всех изнасиловали и застрелили. Подушки залиты кровью. Но откуда это садистское желание — воткнуть бутылки? Наша пехота, наши танкисты, деревенские и городские ребята, у всех на Родине семьи, матери, сестры.

Я понимаю - убил в бою, если ты не убьешь, тебя убьют. После первого убийства шок, у одного озноб, у другого рвота. Но здесь какая-то ужасная садистская игра, что-то вроде соревнования: кто больше бутылок воткнет, и ведь это в каждом доме".

А я не дивуюся. Те саме творилося по всій Україні, не тільки на Західній, коли прийшли німці і відчинили тюрми. Всюди гори трупів, а серед них – розіп’яті священики і молоді семінаристи, замордовані націоналісти і члени КПЗУ, українці і євреї, жінки з відрізаними персами, зґвалтовані, роздягнені дівчата з розкинутими ногами і – що особливо символічно! – з увіткнутими пляшками. Традиція така!

Як той казав: увікни... увіткни... Щось бігме за Фрейдом...
У мене в кабінеті висять три портрети: мама, тато і Юрій Сапіга. Молодий красивий хлопець. Він навіки залишиться молодим. Це брат моєї мами. Його, студента кременецького педінституту, розстріляли перед самим приходом німців, скрутивши руки колючим дротом, а потім разом із десятками таких самих, як він, залили вапном. Мій дідусь упізнав свого сина лише по черевиках, які сам йому зшив. Тіло було потовчене, розпухле, вибілене. Він писав вірші, малював картини... Мене назвали його іменем і, можливо, я тепер живу його життям...

А потім мій дід пішов у ліс і мстив. І я запитую себе: а як би я вчинив, втративши сина не на фронті, а в катівні?

P.S. А на десерт – фото визволених німкень "Germans killed by Soviet army". Це моя святкова листівка партії влади: "С празнічком!"
http://tsn.ua/analitika/uvitkni-v-ukrayinu.html
 
СонечкоДата: Вівторок, 09.12.2014, 09:45 | Повідомлення # 2
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 2
Репутація: 0
Статус: Offline
Миттєво...якщо Ви не встигли ще стати передплатником «Дніпро»:  http://www.dnipro-ukr.com.ua/eldnipro.html
 
Форум » Вільний форум » Сучасна українська література » Юрій Винничук
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:


  Copyright MyCorp © 2024
Волшебная 
любовь The bold and the beautiful Pasionaria Pasionaria КНИГАРНЯ 'Є' - книжковий інтернет-магазин Український рейтинг TOP.TOPUA.NET